20 000 льє під водою: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

— Капітане, — сказав я йому, — повертатися вдруге до цього питання неприємно ні вам, ні мені. Але через те, що ми вже його торкнулися, необхідно його повністю вичерпати. Я повторюю, що йдеться не про мене тільки. Власне, для мене наука є могутньою підтримкою, розвагою, захопленням, пристрастю, яка може допомогти мені забути все. Як і ви, я можу жити нікому невідомий, усіма забутий, втішаючи себе лише надією заповісти коли-небудь людству результати своєї праці з допомогою якогось гіпотетичного апарату, викинутого на волю хвиль і вітрів. Одним словом, я можу вами захоплюватися, з великою охотою брати участь у ваших мандрах. Але існує ще інша сторона вашого життя, оточена таємницями, до якої лише ми, я й мої товариші, не маємо ніякого відношення… І навіть тоді, коли наші серця билися в унісон з вашими, схвильовані яким-небудь вашим горем, зворушені вашими геніальними діями чи мужністю, ми повинні були придушувати в собі почуття і прояви найменшої симпатії, які завжди виникають при погляді на все хороше й прекрасне, незалежно від того, помічаємо ми це прекрасне у друзів чи ворогів. І те, що ми відчуваємо себе чужими у всьому, що стосується вас, робить наше перебування тут незручним і неможливим навіть для мене. Особливо стало воно нестерпне для Неда Ленда. Кожна людина, саме тому, що вона людина, заслуговує на те, щоб про неї думали. Чи запитували ви себе, які плани помсти можуть породити у людини любов до волі і ненависть до рабства? У такої натури, як наш канадець? Запитували ви себе, що він може вигадати, спробувати, на що може наважитися?..

Я замовк. Капітан Немо підвівся.

— Нехай Нед Ленд вигадує, пробує, наважується на все, що йому завгодно! Мені що до того? Я не шукав його. І не для власного задоволення тримаю його на борту! Щодо вас, пане Аронакс, то ви належите до тих людей, які можуть усе зрозуміти, навіть мовчання. Більше я нічого не можу вам відповісти. Нехай ця перша ваша спроба поговорити зі мною на цю тему буде й останньою, бо іншого разу я навіть слухати вас не буду!

Я вийшов. З цього дня наші стосунки стали надзвичайно напруженими. Зміст розмови з капітаном Немо я передав обом товаришам.

— Ну, що ж, — сказав Нед Ленд, — тепер ми хоч знаємо, що від цієї людини нам нема чого чекати. “Наутілус” наближається до острова Лонг-Айленда. Ми втечемо, якою б не була погода.

Але небо ставало дедалі загрозливішим. З’явилися передвісники шторму. В повітрі носився молочно-білий туман. Смуги тонких хмар-цирусів змінилися важкими грозовими хмарами, що затягнули весь горизонт. Інші хмари мчали низько над морем з величезною швидкістю. Море стало темним, на ньому почали здійматися високі хвилі. Птахи зникли, крім буревісників, цих друзів бурі. Барометр різко упав. Атмосфера була гранично насичена електрикою. Наближалася велетенська битва стихій.

Буря почалася вдень 18 травня, якраз у той час, коли “Наутілус” знаходився на широті острова Лонг-Айленда, в кількох милих від Нью-Йорка. Я можу описати цю боротьбу стихій, бо замість укритися в глибинах моря капітан Немо, з якоїсь незрозумілої примхи, залишався на його поверхні.

Вітер дув з південного заходу з швидкістю п’ятнадцять метрів на секунду; о третій годині дня його швидкість досягла двадцяти п’яти метрів. Це був справжній ураган.

Капітан Немо, непохитний під його ударами, стояв на палубі. Він прив’язав себе до поручнів, щоб протистояти велетенським хвилям, які могли його змити. Я став поряд з ним і також прив’язав себе, захоплений як величною картиною шторму, так і цією незвичайною людиною, яка зустрічала бурю з піднесеною головою.

Великі клапті хмар торкалися здибленого моря. Я не бачив більше невеликих проміжних хвиль, що звичайно утворюються між великими валами. Нічого, крім чорних, мов сажа, валів, гребінь яких навіть не розсипався в бризках, такі вони були щільні. Їхня висота все збільшувалася.

“Наутілус” то лягав зовсім набік, то піднімався вверх носом, мов щогла, страшенно розхитуючись і зариваючись кормою у воду.

О п’ятій вечора почалася злива, але вона не втихомирила ні вітер, ні море. Ураган мчав з швидкістю сорок п’ять метрів на секунду, тобто близько сорока льє на годину. Такі урагани перевертають будинки, руйнують черепичні дахи портових будівель, розбивають залізні огорожі і перекочують великі гармати.

Однак “Наутілус” серед цього хаосу виправдовував слова одного видатного інженера: “Немає такого корабля, коли він тільки добре побудований, який би не міг боротися з морем”. “Наутілус” не був непохитною скелею, яку величезні хвилі могли б рознести, — ні, це було стальне веретено, покірне і рухливе, без щогл і оснащення, яке безкарно боролося з їхньою несамовитою люттю.

Тимчасом я з цікавістю стежив за немов збожеволілими хвилями, які тепер досягали п’ятнадцяти метрів у висоту і від ста п’ятдесяти до ста сімдесяти п’яти метрів у довжину; вони котилися з швидкістю п’ятнадцять метрів на секунду. Їхній обсяг і могутність збільшувалися залежно від глибини моря. Тепер я повністю зрозумів роль цих хвиль, які увібрали в себе повітря і немов нагнітали його в морські глибини, де кисень дає життя всьому живому. Їхній тиск, як підрахували вчені, може досягати трьох тисяч кілограмів на квадратний фут поверхні, на яку вони обрушуються. Саме такі хвилі зсунули з місця на Гебрідських островах скелю вагою у вісімдесят чотири тисячі фунтів, а під час бурі 23 грудня 1864 року зруйнували частину міста Ієддо в Японії, потім помчали з швидкістю сімсот кілометрів на годину через океан, щоб розбитися в той же день біля берегів Америки.

З настанням ночі сила бурі зросла ще більше. Барометр, як це було і в 1860 році на острові Реюньйоні під час страшенного циклону, знизився до 710 міліметрів. Уже в присмерках я помітив на обрії великий корабель, який одчайдушно боровся з хвилями. Він лежав у дрейфі, підтримуючи невелику пару лише для того, щоб удержатися на хвилях. Очевидно, це був один з пароплавів, що робили рейси між Нью-Йорком і Ліверпулем або Гавром. Незабаром він зник у темряві.

О десятій вечора небо було наче в огні. Яскраві блискавки безперервно розсікали його. Я не міг дивитися на їхній сліпучий блиск, але капітан Немо не зводив з них очей. Здавалося, він вдихав у себе душу бурі! Повітря сповнювало гуркіт валів, які розбивались один об один, завивання вітру, розкоти грому, що зливалися в жахливий шум. Вітер увесь час змінював свій напрям, і циклон, який починався на сході, туди ж і повертався, проходячи північ, захід і південь у напрямі, протилежному бурям південної півкулі.

Ах, цей Гольфстрім! Він виправдовував свою назву “короля бур”! Адже це він породжував страхітливі циклони різницею температури між шарами повітря, що лежали над ним.

За дощем почалася справжня вогняна злива. Краплини води наче сповнилися електричних розрядів. Можна було подумати, що капітан Немо, шукаючи собі гідної смерті, хотів загинути від удару блискавки. В момент жахливої кільової качки “Наутілус” підняв у повітря свій стальний бивень, мов громовідвід, і видно було, як з нього сиплються довгі іскри!

Розбитий утомою, я на череві доповз до люка, відкрив його й спустився в салон. У цей час ураган досягнув максимальної сили. Стояти всередині “Наутілуса” було неможливо.

Капітан Немо повернувся опівночі. Я почув, як резервуари почали наповнюватися водою, і “Наутілус” поступово заглибився під воду.

У вікна салону я побачив великих риб, що, немов привиди, стривожено металися серед вогневих вод. Деякі з них були вбиті на моїх очах блискавкою.

“Наутілус” продовжував спускатися. Я думав, що він досягне спокійних вод на глибині п’ятнадцяти метрів. Але ні! Поверхня моря була надто бурхливою. Щоб досягти спокійних шарів, нам довелося спуститися в морські глибини на п’ятдесят метрів.

Зате який там був спокій, яка тиша, який мир! Хто б міг сказати, що на поверхні океану бушує страшний ураган!

РОЗДІЛ XX

Під 47°24? широти і 17°28? довготи

Буря відкинула нас далеко на схід. Будь-яка надія на втечу поблизу Нью-Йорка або гирла ріки Святого Лаврентія зникла. Бідолашного Неда охопив такий відчай, що він, як і капітан Немо, зачинився в своїй каюті. Ми з Конселем не розлучалися.

Я вже сказав, що “Наутілус” був віднесений на схід, точніше — на північний схід. Протягом кількох днів він блукав то під водою, то на поверхні океану, майже весь час у тумані, дуже небезпечному для мореплавців. Ці тумани звичайно породжуються таненням льодів, що насичує атмосферу великою кількістю водяної пари. Скільки кораблів загинуло біля цих берегів, намагаючись дістатися до них і орієнтуючись лише на мерехтіння непевних берегових вогнів! Скільки нещасть трапилося через ці густі тумани! Скільки ударів сталось об підводні камені, де вітер заглушує шум прибою! Скільки аварій зазнали кораблі, незважаючи на сигнальні вогні, запобіжні гудки, на тривожні звуки судових дзвонів!

Тому не дивно, що морське дно цих місць являло собою поле бою і було вкрите рештками кораблів, переможених океаном; деякі з них були вже старі, поросли товстим шаром черепашок і вкрилися мулом; інші, відбиваючи промені нашого прожектора мідною чи залізною обшивкою своїх боків, свідчили про недавні події. А скільки було кораблів, що безвісти пропали з усім своїм майном, екіпажем, з масою емігрантів! Скільки катастроф сталося у подібних небезпечних місцях, відмічених в усіх довідниках: мис Рас, острів Сент-Поль, протока Бель-Іль, гирло ріки Святого Лаврентія! Тільки за останні кілька років сумний список жертв поповнився новими назвами кораблів англійської поштової лінії, суден з Інману, Монреаля: “Солвея”, “Ізіди”, “Параматти”, “Угорця”, “Канадця”, “Англосакса”, “Гумбольдта”, “Сполучених Штатів”, які натикалися на рифи недалеко від берегів; “Арктики” і “Ліонця”, які загинули від зіткнення один з одним; “Президента”, “Тихого океану”, “Міста Глазго”, що потонули від невідомих причин. “Наутілус” плив серед цих скорботних решток катастроф, наче робив огляд мерцям!

15 травня ми знаходилися недалеко від південної межі Ньюфаундлендської мілини, утвореної морськими наносами. Вона являє собою велике скупчення найрізноманітніших органічних решток, що були занесені або Гольфстрімом з самого екватора, або з Північного полюса тією протилежною холодною течією, що огинає американський берег. Тут скупчуються плаваючі крижані глиби, які заносяться під час льодоходу. Тут утворилося також величезне нагромадження риб’ячих кісток, решток молюсків і зоофітів, які мільярдами гинуть у цих місцях.

Глибина моря на Ньюфаундлендській мілині незначна. Вона досягає лише кількох сотень морських сажнів ^[107] . Але на півдні ця мілина раптом обривається глибокою западиною, проваллям завглибшки три тисячі метрів. Тут Гольфстрім розширюється, утворюючи ціле море, але втрачає свою швидкість і тепло.

Серед риб, яких “Наутілус” лякав своїм наближенням, я назву круглоперів розміром до метра, з темною спиною і рожевим черевом — вони являють приклад подружньої вірності; довгих риб з породи мурен ізумрудного кольору, чудових на смак; караксів з великими очима з головою, подібною до собачої. Часто траплялися зубатки, чорні піскарі завдовжки до двадцяти сантиметрів, швидкі довгохвости з яскраво-срібною лускою й інші.

[107] Морський сажень дорівнює приблизно 1,62 метра.