Остання збірка: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

— Ви чули, що кажуть лікарі, хлопці?

— Це нечесно. Цей Меєр належить світові!

— Якими були його перші слова?

— Що він казав?

— Ви справді перетворили його на собаку?

— Якої породи?

— Він може махати хвостом?

— Він сказав, що з ним усе гаразд, — оголосив поліцейський, загороджуючи двері. — Ходімо звідси, хлопці.

У нього під руками прослизнув фотограф. Він глянув на операційний стіл і пробурмотів:

— Господи Ісусе!

Потім підняв свою камеру.

— Поглянь-но сюди, друже...

Кент затулив рукою об'єктив, і в цю мить спрацював спалах.

— Якого біса?! — вигукнув репортер.

— Тепер у вас є унікальний знімок моєї долоні, — саркастично промовив Кент. — Збільшіть його й помістіть у музеї сучасних мистецтв. А зараз забирайтеся звідси, поки я не скрутив вам в'язи.

— Ходімо, хлопці, — суворо повторив поліцейський, виштовхуючи газетярів. На порозі він озирнувся й поглянув на професора Меєра.

— Просто не можу повірити! — прошепотів він, зачиняючи за собою двері.

— Пляшки на стіл! — вигукнув Касиді.

— Відсвяткуємо!

— Боже мій, ми заслужили свято! Професор Меєр посміхнувся — звісно, внутрішньо, тому що лицьова міміка була обмежена. Підійшов Фелдман.

— Як ви себе почуваєте, сер?

— Чудово, — обережно мовив Меєр, звикаючи до свого дивного піднебіння. — Трохи не по собі, мабуть...

— Але ви не шкодуєте? — запитав Фелдман.

— Ще не знаю, — сказав Меєр. — Я був проти цього з принципу. Незамінних людей немає.

— Є. Це ви, — Фелдман говорив з палкою переконаністю.

— Я слухав ваші лекції. Звісно, я не претендую на розуміння й десятої частини того, що ви казали. Математичний символізм для мене — лише хобі. Але ваші знамениті принципи уніфікації...

— Будь ласка, — вимовив Меєр.

— Ні, дозвольте мені закінчити, сер, — сказав Фелдман. — Ви продовжуєте грандіозну роботу, з якою не змогли впоратися Ейнштейн та інші. Ніхто, крім вас, не в змозі її закінчити. Ніхто! Вам потрібно було ще кілька років існування в будь-якій формі, яку здатна запропонувати наука. Я шкодую лише, що ми не змогли знайти більш придатне вмістилище для вашого інтелекту. Людське тіло було недоступне, а від приматів довелося відмовитися...

— Не має значення, — промовив Меєр. — Зрештою, головне — це інтелект. У мене трохи паморочиться в голові...

— Пам'ятаю вашу останню лекцію в Гарварді, -стиснувши руки, продовжив Фелдман. — Ви виглядали таким старим! Я ледве не плакав — утомлене, виснажене тіло...