Остання збірка: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

— Ти був за крок від загибелі, — сказав поштмейстер, підійшовши до Кліві й дивлячись униз. — Нам пощастило увімкнути дощувальну систему корабля лише в останній момент. Ти стояв у центрі найбільшої степової пожежі з усіх, які мені доводилося бачити.

Дивлячись униз на бездоганний зелений килим, поштмейстер, схоже, засумнівався.

Він ще раз поглянув у ілюмінатор, і на його обличчі з'явився вираз, який нагадав Кліві обмануту пантеру.

— Слухай... А як сталося, що на тобі немає опіків?

Тіло

Розплющивши очі, професор Меєр побачив трьох молодих хірургів, які тривожно схилилися над ним, трьох молодих фахівців, які провели операцію. Раптом йому спало на думку, що вони й справді мали бути дуже молодими, щоб зважитися на таке; молодими й зухвалими, обдарованими енциклопедичними технічними знаннями до такої міри, що виключає усе інше; зі сталевими нервами, сталевими пальцями, по суті, не людьми. Вони мали кваліфікацію автоматів.

Меєр був настільки вражений цими післяанестезійними одкровеннями, що минуло кілька секунд, перш ніж він, нарешті, усвідомив, що операція пройшла успішно.

— Як ви себе почуваєте, сер?

— З вами усе гаразд?

— Ви можете говорити, сер? Якщо ні, похитайте головою або мигніть.

Вони стривожено дивилися на нього.

Професор Меєр ковтнув, випробовуючи своє нове піднебіння, язик та горло. Нарешті він вимовив дуже сипло:

— Мені здається... Мені здається...

— З ним усе гаразд! вигукнув Касиді. — Фелдмане, прокидайся!

Фелдман підвівся з кушетки, намацуючи свої окуляри.

— Він уже прокинувся? Щось казав?

— Так, він розмовляє! Він розмовляє, немов ангел! Ми таки зробили це, Фреді!

Фелдман знайшов свої окуляри й кинувся до операційного столу.

— Можете сказати ще що-небудь, сер? Що завгодно.

— Я... Я...

— Господи, — видихнув Фелдман, — я зараз збожеволію.

Усі троє вибухнули нервовим сміхом. Вони оточили Фелдмана й почали ляскати його по спині. Він теж засміявся, але потім зайшовся кашлем.

— Де Кент? — крикнув Касиді. — Він має бути тут, хай йому біс. Він тримав цей клятий осцилоскоп на одній лінії впродовж повних десяти годин. Це найстабільніша робота, яку я будь-коли бачив. Де його чорти носять?

— Пішов по сендвічі, — відповів Люпович. — Ось і він.

— Кенте, Кенте, усе гаразд!

На порозі з'явився Кент із двома паперовими пакетами і половиною бутерброда в роті. Він квапливо ковтнув.

— Заговорив?! Що він казав?

Позаду Кента почувся шум, і у двері протиснулися з десяток людей.

— Заберіть їх звідси! — вигукнув Фелдман. — Сьогодні ніяких інтерв'ю! Де поліцейський?

Полісмен вибрався з юрби й загородив вхід.