Остання збірка: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

Едсел поплескав його по плечі, і вони рушили далі вздовж рядів зі зброєю.

— З цим усе зрозуміло, — сказав Парк, коли вони дійшли до кінця зали — різні варіанти того самого.

У кінці зали вони натрапили на ще одні двері. На них був викарбуваний напис марсіанською мовою.

— Що тут написано? — запитав Едсел.

— Щось про абсолютну зброю, — відповів Парк, уважно розглядаючи букви, — попередження не заходити.

Парк відчинив двері. Вони ступили крок, але несподівано відсахнулися.

За дверима була зала, утричі більша за ту, звідки вони прийшли. Наскільки сягав зір, її наповнювали солдати. Пишно вдягнуті, у повному озброєнні, вони стояли нерухомо, немов статуї.

Солдати не виявляли жодних ознак життя.

За дверима стояв стіл, а на ньому три предмети: куля розміром з тенісний м'яч, з каліброваним диском на ній, поруч — блискучий шолом, а далі -невелика чорна скринька з написом марсіанськими літерами.

— Це що — усипальниця? — прошепотів Едсел, з повагою розглядаючи суворо окреслені неземні обличчя марсіанських воїнів.

Парк, який стояв за ним, не відповів. Едсел підійшов до столу й узяв кулю. Обережно повернув диск на одну поділку.

— Як ти гадаєш, як це працює? — запитав він Парка. — Може...

Обоє здригнулися й позадкували. Одна лінія солдатів почала рухатися. Чоловіки в шерензі похитнулися і стали струнко. Вони більше не нагадували мертвих. Давні воїни ожили.

Один із них, одягнений у пурпурну зі сріблом форму, вийшов уперед і вклонився Едселові.

— Господарю, ваші війська готові.

Едсел від здивування не міг вимовити й слова.

— Як вам вдалося лишатися живими стільки років? — запитав Парк. — Ви марсіани?

— Ми раби марсіан, — відповів воїн.

Парк зауважив, що губи його не ворушилися. Марсіанський солдат був телепатом.

— Ми синтети, господарю.

— Кому ви підкоряєтеся?

— Активаторові, господарю. — Синтет говорив, звертаючись безпосередньо до Едсела й дивлячись на прозору кулю в його руках. — Нам не потрібна їжа чи сон, господарю. Наше єдине бажання — служити тобі й битися.

Солдати в шеренгах кивнули на знак схвалення.

— Веди нас у бій, господарю...

— Можете не турбуватися, — сказав Едсел, при-ходячи до тями. — Я вам, хлопці, покажу, що таке справжній бій, будьте певні.

Солдати тричі прокричали урочисте вітання. Едсел посміхнувся, оглядаючись на Парка.

— А що позначають інші поділки на диску? -запитав Едсел.

Солдат мовчав. Схоже, питання не було передбачене його програмою.

— Мабуть, вони активують інших синтетів, -сказав Парк. — Напевно, внизу є й інші зали із солдатами.

— Браття, — вигукнув Едсел. — Я поведу вас у бій!