Остання збірка: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

406

необхідність продиратися крізь густі марсіанські зарості.

Він думав лише про те, скільки заплатить йому уряд, будь-який уряд, за цю легендарну зброю.

— Даруйте, — сказав Едсел, раптом опанувавши себе, — це місце діє мені на нерви. Вибач, Парку, що я зірвався. Ходімо далі.

Парк кивнув і рушив далі. Факсон зітхнув з полегшенням і теж пішов слідом.

«Зрештою, — подумав Едсел, — убити їх можна коли завгодно».

Вони знайшли потрібний курган надвечір, саме тоді, коли терпіння Едсела вичерпалося. Це була дивна масивна споруда, точнісінько така, як вказано на диску. Під кількасантиметровим шаром бруду блиснув метал. Вони стерли бруд і знайшли двері.

— Чекайте, я їх висаджу, — сказав Едсел, витягаючи пістолет.

Парк відтіснив його, повернув ручку й відчинив двері. Усередині було величезне приміщення, а в ньому, виблискуючи, ряд за рядом, лежала легендарна забута зброя марсіан, загублені в лабіринтах часу артефакти марсіанської цивілізації.

Усі троє якийсь час стояли й розглядалися. Це була скарбниця, від пошуків якої люди майже відмовилися. Відтоді, як людина вперше висадилася на Марсі, руїни великих міст були ретельно вивчені. По всій рівнині лежали знищені машини, інструменти та прилади — все вказувало на розвинену цивілізацію, яка на тисячі років випередила земну. Після ретельної розшифровки текстів стало зрозуміло, що по всій планеті точилися жорстокі війни. Але записи уривалися, в них не було жодної згадки про те, що сталося з марсіанами. Уже кілька тисяч років на Марсі не було жодної розумної істоти, якимось чином тут було знищене все, що рухалося.

Здавалося, марсіани забрали свою зброю із собою. Едсел знав, що ця зброя цінувалася на вагу чистого радію. Рівної їй не було в усьому світі.

Вони зайшли всередину. Едсел підняв перше, що трапилося під руку. Схоже на пістолет 45-го калібру, тільки більший. Він підійшов до дверей і спрямував зброю на кущ, що ріс неподалік.

— Не стріляй! — сказав Факсон, коли Едсел прицілився. — Воно може мати віддачу або щось інше. Нехай цим займаються люди з уряду, коли ми все це продамо.

Едсел натиснув спусковий гачок. Кущ, який ріс у двадцяти метрах від входу, зник у яскраво-червоному спалаху.

— Непогано, — зауважив Едсел, погладжуючи пістолет. Він поклав його на підлогу й узяв наступний.

— Будь ласка, Едселе, — сказав Факсон, благально дивлячись на нього, — не треба нічого випробовувати. Ти можеш увімкнути атомну бомбу або щось інше.

— Замовкни, — сказав Едсел, шукаючи спусковий механізм нової зброї.

— Більше не стріляй, — благав Факсон. Він поглянув на Парка, шукаючи підтримки, але той мовчки дивився на Едсела.

— Можливо, щось із того, що тут лежить, винищило всю марсіанську расу. Ти що, знову хочеш заварити кашу?

Едсел вистрілив і задоволено спостерігав, як вдалині плавиться шматок пустелі.

— Гарна штука! — Він підняв інший інструмент, що нагадував довгий стержень. Едсел забув про холод. Він забавлявся цими блискучими речами й був цілком щасливий.

— Ходімо звідси, — сказав Факсон, прямуючи до дверей.

— Іти? Куди? — повільно запитав його Едсел.

Він підняв блискучий інструмент із вигнутою ручкою, яка зручно лягла у долоню.

— Назад до космопорту, відповів Факсон, — додому, продавати всі ці речі, як ми й збиралися. Я впевнений, що ми можемо запросити будь-яку ціну. Кожний уряд за таку зброю дасть мільярди.

— Я передумав, — сказав Едсел. Краєчком ока він спостерігав за Парком. Той ходив поміж стосами зброї, але ні до чого не торкався.

— Послухай, — сказав Факсон, дивлячись на Едсела, — я фінансував цю експедицію. Ми планували продати це барахло. Я теж маю право... Що ж, можливо, й ні...

Ще не випробуваний пістолет був спрямований йому прямо в живіт.

— Що ти хочеш зробити? — запитав він, намагаючись не дивитися на зброю.

— До біса продаж, — сказав Едсел, притулившись до стіни так, щоб бачити і Парка. — Мені здається, що я й сам можу використовувати її.