В зоряні світи: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

— Із швидкістю одна «шпилька» на хвилину?

Вони засміялися і неквапно пішли до конференц-залу. Засмучена секретарка Муся проводжала їх здивованим поглядом. Ідуть собі, жартують! Неначе не їх завтра понесе страшна ракета, кине в небесне провалля…

Як Ольга стала спецкором

Справді, конференц-зал був уже переповнений. Тут зібралися не лише радянські, а й іноземні журналісти. Рогові окуляри, блискучі пенсне, лисі і чубаті голови. Перед кожним — скринька портативного магнітофона. Все, що тут говоритиметься, буде записано на магнітофонну стрічку і негайно передано в усі кінці Землі.

Коли місця в президії зайняли голова Урядового комітету по організації перельоту Земля — Місяць — Земля, члени екіпажу «Комети», а разом з ними і Ольга, — гамір у залі урвався. Голова Комітету — невисокий лисий чоловік у білому літньому костюмі — підійшов до мікрофона і коротко поінформував присутніх про переліт. Закрутилися барабани магнітофонів, на сотні стрічок лягли слова:

— Я радий повідомити вас, що кількарічну підготовку до першого космічного перельоту завершено. Міжпланетний корабель готовий до старту. Важливими етапами в підготуванні цього рейсу були польоти ракет, керованих по радіо, і особливо — створення штучного супутника Землі — Троянди космосу. Ця мініатюрна планетна, виготовлена руками радянських людей, є заатмосферною науковою базою і міжпланетним вокзалом… Колектив наукових працівників Троянди уже відкрив стільки нового, надзвичайно важливого, що тепер стає дивно: як могли ми раніше обходитися без штучного супутника? Докладно про ракету, яка завтра стартує в подорож на Місяць, розкажуть вам члени екіпажу. Дозвольте рекомендувати їх. Начальник експедиції професор Іван Макарович Плугар…

Ольга сиділа, поклавши руки на стіл, і задумливо дивилася в зал. На неї націлювалось багато об'єктивів, спалахи фотолампочок хльоскали по очах, але це її не зворушувало. На «Кометі» вона лише пасажир — з чого ж тут радіти? Інше діло — геолог Петров, інженери Мілько та Загорський… Вони побувають на Місяці! «Невже я заздрю? — подумала Ольга. — Це погане почуття». І вона почала дослухатись, про що говорив перед мікрофоном батько.

— … Для того, щоб долетіти до Троянди, нам потрібна швидкість набагато менша, ніж коли б ми стартували відразу на Місяць. Ця швидкість становить вісім кілометрів на секунду. Решту — чотири кілометри — ми надолужимо, відлітаючи з Троянди. Тим більше, що там ми поповнимо свої баки. Отже, нам легше буде перенести пришвидшення, а нашій «Кометі» — безпечніше пробиватися крізь атмосферу. Через шістнадцять годин після старту із Землі ми вже будемо на Місяці. Наша мета — з'ясувати можливість використання Місяця для науки, для прогресу людства. Ми хочемо зробити Місяць форпостом передової науки, а не воєнною базою, як це планують магнати імперіалізму!

Коли Іван Макарович закінчив, посипалися запитання. Хоча в газетах і журналах не бракувало статей на теми космічних перельотів, кореспонденти допитувались про все, ніби вони нічого не знали. Це вже було для Ольги нецікаво, але змушена була сидіти, слухати.

— Розкажіть про двигун «Комети».

До мікрофона підходить механік ракети Михайло Мілько — невисокий широкоплечий юнак. Поблискує до залу чорними очима.

— Наша «Комета» має потужний атомно-реактивний двигун. Реактор займає порівняно мало місця, зате «пального», тобто робочої речовини, ми змушені взяти сотні тонн! Цією робочою речовиною є вода… Так, саме вода! Вона охолоджуватиме реактор і під впливом його високої температури перетворюватиметься на газ — кисень і водень. З величезною силою вириватиметься цей потік розпеченого газу із дюз ракети і кидатиме її все вперед і вперед. За кілька хвилин роботи реактор випорожнить половину баків. Їх ми знову наповнимо на Троянді, бо нам потрібна вода для дальшого розгону, для спуску на Місяць, для старту з нього. На зворотному шляху ми знову зарядимось на Троянді, щоб було чим загальмувати спуск на Землю…

Ольга відчула на собі чийсь погляд. Придивилася. За першим столиком біля сцени сидів досить-таки повний лисий чоловік. Це він свердлив Ольгу своїми гострими очицями, а коли дівчина глянула на нього, — зобразив посмішку, підійшов до сцени і жестами попросив її зійти. На вигляд йому було може років п'ятдесят, хоча бороди й вусів не мав. «Що йому потрібно? — думала Ольга, підходячи. — Невже хто з наших знайомих?»

— Я кореспондент молодіжної газети «Дзвени, наша пісне!», — зашамкотів товстун. — Просимо вас, Ольго Іванівно, бути нашим спецкором на Троянді космосу…

Ольга хотіла відмовитись, але не встигла й слова сказати, як він забубонів ще швидше:

— Ви, звичайно, не заперечуєте, я так і знав. Ось ми вам і посвідчення заготували… Беріть, беріть. Я з таким посвідченням ось уже й життя кінчаю, а не скаржуся!

Ольга засміялася. Товстун, вважаючи, що справу погоджено, потиснув їй руку і не по літах швидко юркнув на своє місце. Щойно Плугарівна зійшла на поміст, як її покликав чийсь дзвінкий молодий голос. Вернулася. Цього разу до неї підійшов юнак. Обличчя зашарілося, як у дівчини.

— Пробачте, я хотів попросити вас… Будьте нашим спецкором на штучному супутнику. Знаєте, наші старенькі читачі — дідусі та бабусі — дуже цікавляться… У молодості вони мріяли про такі перельоти!

Ользі ставало весело! Стримуючись, щоб не розреготатися, вона спитала:

— А як зветься ваша газета?

— Пробачте, я й не відрекомендувався. У нас журнал «Бадьора старість». Для стареньких, пенсіонерів… Ось і посвідчення для вас…

Ольга взяла посвідчення і кинулась на сцену. Але шлях їй заступила пишна дама, обвішана сумками.

— Впіймалася, дорогенька, — вона фамільярно взяла Ольгу під руку і повела по сцені. Я із радіожурналу для немовлят «Агу». Агукніть нам із Троянди хоч раз на тиждень! Малюки щасливо засміються… Так, знаєте: «А-гу-у!»

— Добре… Посвідчення не треба.

— Значить, агукнете?

— Агукну.

Ольга ледве дісталася до свого місця. Хтось іще кликав — не звертала уваги. Слухала, як відповідав Мілько. Він від природи якийсь небалакучий і тепер з трудом видобував із себе слова.

Кореспондентів цікавило буквально все — і запаси води на штучному супутнику, і управління роботою двигуна та напрямок руху «Комети», що його здійснюватимуть моделюючі електронні машини, і радіолокаційна установка, і товщина броні, на випадок зустрічі з дрібними метеоритами, і дія пришвидшення та втрати ваги, і конструкція скафандрів, і запаси їжі та рідкого кисню, і дія космічного проміння. А один іноземець почав допитуватись, чи має завдання експедиція шукати на Місяці уран.

Біля мікрофона став геолог Петров. Розстебнув комір білої косоворотки.

— Спеціально такого завдання експедиція не одержала. Уран цікавить нас найменше, бо, як відомо, маємо достатні запаси його тут, на Землі. На Місяці ж ми сподіваємось визначити запаси мінералів, що мають у собі кисень і воду… А взагалі — мусимо скласти уявлення про геологічний розвиток планети…