Мандри Лемюеля Гуллівера: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

— На подяку за вчинені послуги я, ризикуючи головою, здобув протоколи засідань ради і скопіював акт обвинувачення. Ось він:

— Є там ще й інші пункти, та я наводжу найважливіші. Під час дебатів його величність, треба визнати, виявив надзвичайну поблажливість, згадуючи раз у раз ваші заслуги й намагаючися зменшити тим вашу провину. Скарбник і адмірал, проте, наполягали, щоб стратити вас найжахливішим та найганебнішим способом, підпаливши вночі будинок, де ви живете. Генерал Лімток зважав за краще вислати проти вас тисяч двадцять солдатів з отруєними стрілами, щоб поранити вам руки та обличчя. Дехто пропонував намазати вам білизну маззю, од якої все тіло свербітиме так, що ви самі подерете його й помрете в невимовних муках. Генерал приєднався до цієї думки, й довгий час більшість була проти вас. Але імператор, вирішивши по змозі врятувати вам життя, привернув, нарешті, на свій бік камергера.

Після цього Релдресел, перший секретар таємної ради, що завжди виявляв до вас щиру приязнь, дістав од імператора наказ висловити свою точку зору. Своїм виступом він виправдав вашу добру думку. Він погодився, що злочини ваші великі, але милосердя імператора — найбільша царська чеснота, що так справедливо вславила його, — ще більше. Він сказав, що дружба між ним і вами відома кожному і що високі збори, мабуть, вважатимуть його через це за небезсторонню особу, але, корячись наказові, він одверто висловив свою думку. Коли його величність, зважаючи на ваші заслуги й слухаючись своєї милосердної вдачі, захоче зберегти вам життя, наказавши тільки виколоти вам обоє очей, то, на його нікчемну думку, така кара і задовольнить правосуддя, і змусить цілий світ вітати лагідність імператора та розум і великодушність тих, що мають за честь бути його радниками. Бо сліпота анітрохи не відіб'ється на вашій фізичній силі, якою ви можете ще бути корисним його величності; без очей ви станете навіть відважніший, бо не бачитимете небезпеки. Адже саме побоювання за очі найдужче заважало вам привести сюди ввесь ворожий флот. Для вас, мовляв, досить буде дивитися очима міністрів, бо так само роблять і найбільші монархи.

Державна рада зустріла цю пропозицію дуже неприязно. Адмірал Болголам, підвівшись, розлючено сказав, що дивується, як це секретар наважується захищати зрадника, і додав, що заслуги ваші тільки обтяжують вашу провину. Адже та сила, яка дозволила вам захопити кораблі блефускуанців, дасть вам змогу відвести їх назад. Він запевняв, крім того, що має певні підстави вважати вас за однодумця прихильників тупого кінця. А що зрада в серці з'являється раніше, ніж її виявляють у вчинках, то він обвинувачував вас у зраді й категорично вимагав вашої смерті.

До цієї думки приєднався і скарбник. Він доводив, що ваше утримання вже коштувало його величності багато грошей, а в дальшому буде і зовсім над силу державі. Проте пропозиція секретаря виколоти вам очі не тільки не завадить цьому лихові, а ще й збільшить його, бо, як показали спроби з деякими тваринами, вони після цієї операції їдять ще більше і швидко гладшають. Він підкреслив також, що його величність і рада, яка судить тепер вас, певні вашої провини, і це одне дає вже право засудити вас, не шукаючи формальних доказів.

Та його величність, рішуче заперечуючи проти вашої страти, ласкаво пояснив, що коли рада вважає осліплення за недостатнє покарання, його можна збільшити додатковою карою. Тоді ваш прихильник, секретар, попросив ще раз слова і, відповідаючи скарбникові з приводу великих витрат на ваше утримання, сказав, що його ясновельможність, розпоряджаючись усіма прибутками імператора, може легко запобігти цьому лихові, день у день зменшуючи витрати на вас. Тоді, не одержуючи достатнього харчування, ви почнете слабшати, худнути, втратите апетит і загинете за кілька місяців. Перевага цього способу ще й у тім, що розкладання вашого трупа вже не являтиме такої небезпеки, бо ви станете легший більше ніж удвічі, і зразу по вашій смерті п'ять чи шість тисяч підданців його величності спроможуться за два-три дні відокремити на трупі м'ясо від кісток, поскладати його на вози, відвезти й закопати де-небудь далі, щоб не було зарази; а скелет лишиться пам'яткою на подив нащадкам.

Отже, через велику приязнь секретаря до вас справу розв'язано компромісом. Проект поступово заморити вас голодом ухвалено тримати в суворій таємниці, а вирок про осліплення занесено до протоколу. Заперечував проти цього тільки адмірал Болголам.

За три дні до вас відрядять вашого друга, секретаря таємної ради. Він зачитає вам акт обвинувачення, а тоді відзначить велику поблажливість та ласкавість його величності та ради, що завдяки їм вас засуджено тільки на осліплення. Його величність не має сумніву, що ви покірно та з подякою скоритесь присудові. Двадцять хірургів його величності будуть присутні при виконанні вироку, щоб стежити за процесом операції, яка полягатиме в тому, що вам пустять в очні яблука дуже гострі стріли, коли ви лежатимете на землі.

Гадаю, ваша розсудливість підкаже вам, яких саме заходів слід ужити. Щоб не викликати ні в кого підозри, я негайно мушу повернутися додому так само таємно, як і прибув.

І його ясновельможність поїхав, а я залишився вкрай стурбований та збентежений.

У ліліпутів є звичай, запроваджений нинішнім імператором та його міністрами і дуже відмінний як запевняли мене, від практики колишніх часів. Якщо, задовольняючи мстивість монарха або злість його фаворита, суд дає особливо суворий вирок, то імператор на засіданні державної ради завжди виголошує промову про свою велику лагідність та добрість. Промову зараз же оголошують по всій державі, і ніщо не жахає народ так, як це вихваляння милосердя його величності, бо, що довша і переконливіша промова, то, як помічено, жорстокіша буває кара і безневинніша жертва. Мушу признатись, що, оскільки ні моє походження, ні виховання не дали мені змоги стати придворним вельможею, я був поганий суддя в таких питаннях і не вбачав у присуді ні лагідності, ні ласкавості, а вважав його (мабуть, помилково) скоріше за суворий, ніж за милосердний. Іноді мені спадало на думку виступити самому на свій захист, бо хоч я й не міг заперечувати наведених у пунктах фактів, але надіявся, що в моєму тлумаченні вони могли б допустити деяке полегшення присуду. А втім, я не раз читав про подібні процеси і помітив, що вони завжди закінчуються так, як бажають судді. Отож звіритися на правосуддя означало віддатися на ласку могутніх ворогів. Іноді мене спокушала думка про опір; адже я, поки був на волі, міг би впоратися з усіма збройними силами держави. Я легко міг закидати камінням і зруйнувати столицю. Але, згадавши присягу, яку дав імператорові, ту ласку, якою він обдаровував мене, та високий титул нардака, я зразу з огидою відкинув цей план. Я ніяк не міг навчитися придворної вдячності і переконати себе, що теперішня суворість імператора знімає з мене всі колишні зобов'язання.

Нарешті я спинився на вирішенні, за яке читач мене, мабуть, ганитиме. Треба признатися, що очі мої, а значить і волю, я зберіг тільки завдяки поспіхові та моїй цілковитій недосвідченності. Якби я знав тоді натуру міністрів та монархів і їхнє поводження із злочинцями, винними ще менше за мене, так як вивчив їх згодом, буваючи по багатьох дворах, то без заперечень і навіть з охотою скорився б милостивому присудові. Та я був молодий, до того ж мав формальний дозвіл його величності відвідати імператора Блефуску, і тому ще не минуло й три дні, як написав своєму другові секретареві листа, повідомляючи, що від'їжджаю.

Не чекаючи відповіді, я того ж таки ранку подався до тієї частини острова, де стояв наш флот. Там я взяв великий військовий корабель, прив'язав до його носа канат, витяг якоря, роздягся, поклав на корабель свій одяг та ковдру, яку приніс під пахвою, і, тягнучи за собою судно, де вплав, а де й убрід добувся до порту Блефуску.

Блефускуанці давно вже чекали на мене. Вони дали мені двох людей, щоб провести мене просто до столиці, яка так само зветься Блефуску. Я поніс їх на руках. Не дійшовши двохсот ярдів до міської брами, я спинився і попросив оповістити державного секретаря, що чекаю розпоряджень його величності. За годину мені відповіли, що імператор разом з усією родиною та найзначнішими вельможами вирушив мені назустріч. Я пройшов ще сто ярдів. Імператор з почтом злізли з коней, а імператриця й дами вийшли з карети, причому я не помітив у них ніяких ознак занепокоєння або страху. Я ліг на землю, щоб поцілувати руку його величності та імператриці. Привітавшися, я сказав, що прибув до них з дозволу імператора ліліпутів заради високої честі побачити такого могутнього монарха та прислужитися йому, наскільки це не шкодитиме інтересам мого імператора, але й словом не згадав при тім про його неласку. Адже мене офіційно про неї не повідомлено, і я міг нічого не знати про лихі наміри щодо мене. Разом з тим у мене були підстави гадати, що імператор не захоче розголошувати таємницю, коли я не буду вже під його владою, але, як виявилося згодом, я помилявся.

Я не хочу втомлювати читача, докладно описуючи, як мене приймали при дворі — з усією гостинністю, гідною великого монарха: обмину й невигоди, які терпів через те, що в Блефуску не знайшлось придатного для мене будинку та ліжка, а тому я мусив спати на землі, вкриваючись своєю ковдрою.

РОЗДІЛ VIII

Авторові трапляється щаслива нагода покинути Блефуску. Подолавши деякі труднощі, він повертається цілий і неушкоджений на батьківщину.

Через три дні по прибутті до Блефуску я пішов з цікавості на північно-східне узбережжя острова і там, приблизно за півмилі від берега, помітив у морі якусь річ, що скидалася на перевернутий човен. Роззувшися та скинувши панчохи, я пройшов убрід ярдів із двісті й виразно побачив, що то справді човен — мабуть, одірваний бурею від якогось корабля. Підштовхуваний припливом, він помалу наближався до берега.

Я негайно вернувся до міста й попросив його величність довірити мені двадцять найбільших кораблів з числа тих, що лишилися після викрадення флоту, та три тисячі моряків з віце-адміралом на чолі.

Флот поплив кругом, а я найкоротшим шляхом пішов назад і побачив, що приплив підігнав човна ще ближче. У моряків був канат, який я заздалегідь зсукав до належної товщини. Коли прибули кораблі, я роздягся і увійшов у воду; спочатку я брів мілиною, а ярдів за сто від човна мені довелося поплисти. Матроси кинули мені кінець каната, я закріпив його в дірці на носі човна, а другий кінець прив'язав до військового корабля. Та користі з цього було мало. А сам я не діставав дна ногами й мусив підпихати човен однією рукою, пливучи ззаду. Приплив допомагав мені. Я плив дуже швидко й незабаром став на дно, по шию у воді. Перепочивши дві-три хвилини, я знову почав штовхати човен. Невдовзі вода сягала мені вже тільки під пахви. Тепер, коли найважчу частину роботи було закінчено, я взяв решту моїх канатів, складених на одному з кораблів, і прикріпив їх одним кінцем до човна, а другим до дев'яти суден з числа тих, що супроводили мене. Вітер був сприятливий, кораблі тягли човен буксиром, а я підштовхував його ззаду, і таким способом ми наблизились на сорок ярдів до берега. Коли приплив скінчився, я витяг човен на сухе. З допомогою двох тисяч матросів з канатами та машинами я перекинув його догори дном і побачив що він не дуже пошкоджений.

Не буду надокучати читачеві, розповідаючи про труднощі, які мені довелося перемогти, щоб з допомогою весел (робив я їх десять днів) приставити свій човен до столичного порту, де мене чекала юрба народу, яку страшенно вразили велетенські розміри судна. Я сказав імператорові, що цей човен прислала мені моя щаслива доля, аби дати мені змогу допливти до якогось місця, звідки я зможу добутись до батьківщини, і попросив його величність дати мені потрібні для обладнання судна матеріали, а разом з тим і дозвіл виїхати. Його величність зразу почав переконувати мене, щоб я залишився, та врешті ласкаво задовольнив моє прохання.

Увесь цей час я дуже дивувався, що до двору Блефуску досі не найдійшло ніяких запитів про мене від нашого імператора. Як виявилося згодом, він не знав, що мені відомо його наміри, і думав, що я вибрався до Блефуску віддати обіцяний візит згідно з його дозволом, добре відомим при дворі, і за кілька днів, по закінченні всіх церемоній, повернуся назад. Кінець кінцем моя тривала відсутність почала непокоїти його. Порадившись із скарбником та його прибічниками, він вирядив до Блефуску поважного урядовця з копією обвинувального акту. Посланцеві було доручено з'ясувати монархові Блефуску все милосердя імператора, що задовольнився такою незначною карою, як виколення мені обох очей, і переказати мені, щоб я протягом двох годин повернувся до Ліліпутії. А як ні, то у мене відберуть титул нардака і оголосять мене зрадником. Імператор не має сумніву, — додав до цього гонець, — що його брат, володар Блефуску, щоб зберегти мир і приязнь між обома країнами, негайно вишле мене із своєї держави, закутого по руках і ногах, як зрадника.

Імператор Блефуску по триденній нараді надіслав дуже чемну відповідь з силою перепрошень. Він писав, що вислати мене закутого, як то добре знає і його вінценосний брат, неможливо; що хоч я й позбавив його флоту, та саме завдяки моїй допомозі, було підписано мирну угоду; і нарешті — що незабаром питання розв'яжеться само собою на обопільне задоволення, бо я знайшов величезного човна, якого він звелів опорядити за моїми вказівками. Отже, за кілька тижнів, як сподівається він, обидві держави позбудуться такого нестерпного тягаря.

З цією відповіддю посланець повернувся до Ліліпутії, а монарх Блефуску розповів мені все, що сталося. Під великим секретом він запропонував узяти мене під свій захист, коли я погоджуся вступити до нього на службу. Хоч я вірив його щирості, та не хотів більше покладатися ні на царів, ні на міністрів. Висловивши глибоку подяку за честь, я уклінно попросив пробачити мені мою відмову. Я сказав, що, коли вже лиха чи щаслива доля посилає мені човен, я волію загинути в океані, ніж бути причиною розбрату між двома могутніми монархами. Імператор нічим не виявив свого незадоволення, а потім я випадково дізнався, що і він, і більшість його міністрів були навіть дуже раді моїй відповіді.

Такі міркування змусили мене прискорити підготовку до відпливу. Двір, нетерпляче дожидаючи мого від'їзду, охоче допомагав мені. П'ятсот майстрів шили двоє вітрил, склавши втринадцятеро найцупкіше полотно, яке знайшлося у Блефуску. Скручуючи по двадцять, а то й по тридцять щонайтовщих канатів, я сам поробив собі всі снасті. Великий камінь, який мені пощастило по довгих розшуках знайти на березі, я припасував до човна замість якоря. На просмолення човна та всякі інші потреби пішов лій з трьохсот великих корів. З неймовірними труднощами зрізав я кілька найвищих дерев на весла та щогли, в чім, щоправда, допомагали мені корабельні теслі флоту його величності. Вони старанно обстругали їх після того, як я надав їм потрібної форми.

Приблизно через місяць, коли все було готове, я попросив у його величності аудієнції, щоб дістати у нього дозвіл на від'їзд та попрощатися з ним. Імператор з родиною вийшов з палацу. Я ліг ниць, щоб поцілувати йому руку, яку він ласкаво подав мені: так само зробили імператриця і молоді принци. Його величність подарував мені п'ятдесят гаманців з двомастами спрагів у кожному та свій портрет на цілий зріст, який заховав собі у рукавичку, щоб не пошкодити його. Церемоніал від'їзду був занадто складний, щоб утомлювати ним читача.

В човен я поклав сто волячих і триста овечих туш, відповідний запас води та хліба і стільки печеного та вареного м'яса, скільки спромоглися приготувати чотириста кухарів. Крім того, я взяв шість живих корів, двох бугаїв і стільки ж овець та баранів, щоб розвести цю породу в Англії, а також чималу в'язку сіна та мішок зерна. Я охоче забрав би з собою і десяток тубільців, але імператор ніяк не дозволяв цього. Не задовольнившись трусом у моїх кишенях, він зажадав урочистої обіцянки не вивозити нікого з його підданців, навіть з їхньої згоди або бажання.

Закінчивши всі готування, 24 вересня 1701 року о шостій годині ранку я нап'яв вітрила, пройшов при південно-східнім вітрі щось із чотири ліги[16] у північно-західному напрямі і ввечері того ж таки дня помітив на відстані півліги якийсь маленький острів. Я повільно посувався наперед і кинув якір з підвітряного боку цього безлюдного острова. Я трохи під'їв і ліг відпочити. Спав я добре, і, гадаю, щонайменше шість годин, бо через дві години після того, як я прокинувся, стало розвиднятись. Ніч була світла. Я поснідав перед світанком і, піднявши якір, при сприятливім вітрі рушив у тому самому напрямі, як і вчора, керуючись своїм кишеньковим компасом. Я мав намір добутися, якщо буде змога, одного з островів, що лежали, на мою думку, на північний схід од Ван-Діменової Землі.

Того ж дня я не побачив нічого, а приблизно о третій годині другого дня, відпливши од Блефуску, за моїми розрахунками, на двадцять чотири ліги, побачив вітрило, що рухалось на південний схід, тоді як я плив просто на схід. Я почав гукати, але не дістав відповіді. Вітер ущухав, і я спробував наздогнати судно. Я розпустив обоє вітрил, і за півгодини мене помітили, на кораблі викинули прапор і вистрілили з гармати.

Нелегко висловити радість, що охопила мене від несподіваної надії побачити знов улюблену батьківщину і любих родичів та друзів. Корабель згорнув частину вітрил, і я підплив до нього 26 вересня між п'ятою та шостою вечора. Серце моє закалатало в грудях, коли я побачив англійський прапор. Я поклав корів та овець у кишені камзола і зійшов на палубу з усім своїм невеличким вантажем.

[16] Ліга — англійська міра довжини. Морська ліга дорівнює 5,56 км.