Мандри Лемюеля Гуллівера: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

В цій країні подекуди є блискуче каміння, що його єгу страшенно люблять. В розшуках цих камінців вони цілими днями риють землю своїми пазурами. Понабиравши повні жмені, вони несуть їх додому, потайки ховають у своїх хлівах і пильнують, щоб хтось із їхнього товариства не знайшов цього скарбу. Мій хазяїн досі не міг зрозуміти причин такої неприродної пристрасті й не бачив у тому камінні ніякого пожитку для єгу; але тепер він думає, що це — та ж сама скупість, яка, за моїми словами, буває в людей.

Він розповів, що одного разу для спроби він потай переніс купку камінців, прихованих одним єгу, на інше місце. Мерзенна тварина, не знайшовши їх, зняла страшенний лемент, перекусала та передряпала всіх своїх товаришів, що прибігли на її крик, а потім занудьгувала, не пила й не їла, аж доки він звелів непомітно покласти камінці назад. Знайшовши їх, єгу враз заспокоївся, повеселішав, закопав свої скарби в іншому, надійнішому місці і став дуже слухняною твариною.

Мій хазяїн так само, як і я, спостеріг, що на полях, де є поклади цього блискучого каміння, найчастіше відбуваються запеклі бійки між єгу, які завжди тиняються там цілими отарами.

Він розповів також, що під час бійки між двома єгу за знайдений камінець дуже часто з'являється третій і забирає його собі. Він вбачає в цьому деяку схожість з нашими судовими процесами. Признатися, я не заперечував йому — в наших же інтересах, бо судові вироки в нас бувають куди несправедливіші, ніж наведений ним спосіб розв'язання суперечок. Адже тут і позивач, і відповідач втрачають тільки камінець, за який вони засперечалися, тим часом як наш суд ніколи не припиняє справи, доки обидві сторони не втратять усе, що мали.

Ведучи свою мову далі, мій хазяїн сказав, що найогидніша риса в характері єгу є їхня ненажерливість. Вони жеруть усе, що навертається їм на очі — траву, коріння, ягоди, падло або все це разом і більше полюбляють награбоване та вкрадене, ніж те, що дають їм удома.

Є тут один сорт коріння, яке трапляється рідко і знайти яке важко. Єгу пожадливо розшукують його, з насолодою смокчуть, і діє воно на них так, як на нас вино. Під його впливом вони обіймаються, б'ються, кривляються, белькочуть щось, заточуються, спотикаються, а тоді падають у грязюку й засинають.

Я звернув увагу, що в тій країні з-поміж тварин хворіють самі єгу. Їхні недуги викликаються не поганим поводженням з ними, а тільки неохайністю та ненажерливістю цих брудних тварин. У зв'язку з цим мова гуїгнгнмів знає тільки одне, спільне для всіх хвороб слово — гнієгу, тобто — бич єгу.

Щодо наук, урядування, мистецтва, промисловості і всього іншого, то мій хазяїн визнав, що в цьому між єгу їхньої країни і нами немає майже ніякої схожості. Він, правда, чув, що деякі допитливі гуїгнгнми помітили, що в кожному табуні єгу є свій, сказати б, ватажок, який відрізняється від решти тварин почварнішою постаттю і гіршою вдачею. У такого ватажка є звичайно фаворит, подібний до нього. Обов'язок фаворита полягає в тім, щоб лизати ватажкові ноги. Його всі ненавидять, і тому він завжди перебуває біля свого пана. Цей фаворит залишається улюбленцем ватажка, аж доки знайдеться інший, ще бридкіший, ніж він. Тільки-но він утратить свою посаду, всі єгу даної місцевості, з новим фаворитом на чолі — старі й молоді, самці й самиці, — кидаються на нього й з голови до ніг закалюють його брудом. Мій хазяїн доручив мені самому вирішити, наскільки це нагадує наші двори та наших міністрів.

Особливо дивувався мій хазяїн, бачивши постійне прагнення єгу до бруду та неохайності, тоді як іншим тваринам притаманна любов до чистоти. Мені легко було б зробити обвинувачення, що люди — найнеохайніші з тварин, якби в тій країні були свині (на нещастя моє, вони там не водилися). Ці чотириногі, хоч, можливо, на вигляд і на вдачу приємніші за єгу, але, здається мені, все-таки не мають права претендувати на більшу охайність. Це мусив би визнати і мій хазяїн, коли б побачив, як неохайно вони їдять та як барложаться і сплять у багні.

Згадав мій хазяїн ще про одну особливість, яку слуги його виявили в багатьох єгу і якої він нізащо не міг зрозуміти. Він розповів мені, як іноді щось находить на єгу, і вони тоді забиваються в куточок, лягають на землю, виють, стогнуть і женуть од себе всіх. Особливо часто це трапляється з молодими здоровими єгу, які мають досхочу і їсти, і пити. Слуги переконалися, що вилікувати від цього їх можна тільки важкою роботою, бо після неї єгу завжди приходять до пам'яті.

Я змовчав з любові до свого роду, хоч ясно бачив, що це ознаки справжнього спліну, який находить тільки на ледачих, розбещених та багатих. Тепер я взявся б їх вилікувати всіх, застосувавши до них ліки, винайдені гуїгнгнмами.

РОЗДІЛ VIII

Автор розповідає про деякі особливості єгу. Великі чесноти гуїгнгнмів. Виховання та вправи молоді. Їхні національні збори.

Знаючи натуру людську краще, ніж мій хазяїн, мені неважко було прикласти характеристику, яку він дав єгу, до себе та до своїх земляків. Але я подумав, що власні спостереження дозволять мені зробити ще й дальші відкриття, і часто просив у його милості дозволу відвідати їхні збіговиська. Певний, що огида, викликана цими тваринами, не дозволить мені перейняти їхні погані звички, він завжди задовольняв моє прохання та ще й наказував одному з своїх слуг — дужому гнідому огиреві, — охороняти мене. Без його захисту, признаюся, я не наважився б на такі екскурсії.

Читач знає вже, як неприязно з першої ж зустрічі поставились до мене ці гидкі тварини. В дальшому наші відносини не покращали, і разів три або чотири я ледве рятувався від їхніх пазурів, коли без тесака відходив далеко від дому. Мені здається, що єгу неясно відчували свою спорідненість зі мною. Вони з цікавістю придивлялись до мене, коли я, маючи біля себе охоронця, закачував рукава сорочки й розстібав комір. Тоді єгу присувались ближче і, як ті мавпи, наслідували всі мої рухи, виявляючи разом із тим свою ненависть до мене. Так само робить галич, що завзято переслідує приручену галку в шапочці та панчохах, коли та з'явиться серед них.

Єгу з самого малку надзвичайно моторні, і мені тільки один раз пощастило спіймати трирічного самця. Я повівся з ним ласкаво, намагаючись заспокоїти його, але це мале так верещало, дряпалось та кусалося, що мені довелося випустити його. І це я зробив вчасно, бо на гомін збіглася ціла зграя дорослих. Але побачивши, що дитина не постраждала, і помітивши поблизу гнідого огира, вони не насмілились підійти ближче.

Я помітив, що єгу з усіх тварин найменш здатні до виховання. Найбільше, чого їх можна навчити, це — носити або возити вантажі. Але я певний, що головна причина цього —їхня впертість, бо їм вистачає розуму на хитрування, обман та помсту. Вони витривалі й дужі істоти, але боязкі і через це нахабні, в'їдливі та жорстокі. Помічено, що рудоволосі єгу обох статей злосливіші, ніж інші, зате ті міцніші й спритніші.

Тих єгу, що працюють в господарстві, гуїгнгнми оселяють у хлівах коло хазяйських будинків, інших вони виганяють у поле, де єгу викопують з землі коріння, їдять різне зілля, розшукують падло, а подекуди ловлять тхорів або люхімусі в (порода польового пацюка) і жадібно пожирають їх. Своїми пазурами вони виривають по узгір'ях глибокі нори й живуть там поодинці. Нори самиць — трохи більші, бо в них живуть ще двоє або троє малят.

Всі вони ще змалку плавають, як жаби, і можуть довго бути під водою. Самиці часто ловлять рибу, яку приносять потім своїм дітям.

Я прожив у краю гуїгнгнмів три роки, і читач, мабуть, сподівається, що я, подібно до інших мандрівників, подам йому опис тамтешніх звичаїв та побуту. Що ж, за цей час я справді бачив багато цікавого і можу поділитися своїми спостереженнями з допитливим читачем.

Благородні гуїгнгнми мають од природи нахил до всіх чеснот і не уявляють собі, як то розумна істота може робити щось зле. Отже, головне правило в них — це розвивати розум і керуватися тільки ним. Розум для них — не засіб для суперечок, як у нас, де його використовують, щоб довести яке завгодно твердження. Для гуїгнгнмів розум — це засіб збагнути, що розумне, а що ні.

Так воно й повинно бути там, де немає злих пристрастей та корисливості і де думка не затемнена забобонами.

Пригадую, як важко було мені пояснити моєму хазяїнові значення виразу: «на мою думку». Він уважав, що розум учить нас заперечувати або твердити тільки те, чого ми певні. Отже, суперечки, спірки, дискусії, обстоювання неправдивих або сумнівних думок — це вади, незнані серед гуїгнгнмів. Так само, коли я намагався розкрити йому різні системи нашої філософії, він тільки сміявся з них. Йому було дивно, що люди, які претендували на розум, створювали складні теорії, спираючись лише на власні здогади. Тут він був цілком згодний з думками Сократа[67], і думаю, що, наводячи цей факт, я роблю найбільшу честь королю філософії. Відтоді я часто міркував про те, які спустошення вчинила б ця доктрина по бібліотеках Європи і скільки закрила б стежок до слави в ученому світі.

Головні чесноти гуїгнгнмів — вірність у дружбі та доброзичливість. Вони з однаковою приязню ставляться до всіх — і знайомих, і незнайомих. Чужинця з найвіддаленішої частини краю вони зустрічають так само, як і найближчого сусіда. Приходячи в господу до першого-ліпшого гуїгнгнма, кожен почуває себе як дома. Вони надзвичайно скромні та ввічливі, але не знають того, що ми називаємо етикетом. Вони не розбещують своїх дітей і виховують їх, виходячи тільки з вказівок розуму. Я помітив, що мій хазяїн ставився до дітей сусіда не менш прихильно, ніж до своїх власних. Гуїгнгнми кажуть, що природа вчить любити всіх однаково, хоч одні з них і перевищують інших своїми чеснотами.

Виховання молоді поставлене в них чудово й заслуговує на те, щоб ми його перейняли.

Молодих гуїгнгнмів учать у них стриманості, працьовитості та охайності, і те, що хлопців та дівчат виховують у нас не однаково, мій хазяїн вважав за страшенну помилку. Він казав, що чоловік і жінка повинні мати однакові знання, хіба що жінці треба трохи більше знатись на домашніх роботах. А в нас жіноча половина ні на що не здатна. Доручати ж виховання дітей таким нікчемам, на його думку, просто безглуздя.

У своєї молоді гуїгнгнми з дитинства розвивають силу, прудкість та відвагу. Лошат подовгу примушують бігати по горах, горбах та кам'янистих шляхах, а коли вони впріють, їм наказують поринути з головою в став або в річку. Чотири рази на рік молодь кожної округи сходиться показати свої успіхи в біганні, стрибанні та інших вправах, що вимагають сили та спритності. Переможця винагороджують складеним на його честь гімном. Цього дня слуги приганяють на поле отари єгу, навантажених сіном, вівсом та молоком для частування гуїгнгнмів, після чого тварюк цих одразу женуть назад, щоб вони не викликали огиди в присутніх.

Кожні чотири роки, під час весняного рівнодення, на рівнині, миль за двадцять від будинку мого хазяїна, відбуваються загальні збори уповноважених од усієї нації, що тривають п'ять-шість днів. Там вони обговорюють, як забезпечена кожна округа сіном, вівсом, коровами та єгу. Коли трапиться, що десь чогось бракує (це буває дуже рідко), вони одностайно ухвалюють дати допомогу коштом інших округ.

РОЗДІЛ IX

Освіта у гуїгнгнмів. Їхні будівлі. Їхній похорон. Дефекти їхньої мови.

[67] Давньогрецький філософ Сократ вважав, що знання людини про навколишній світ дуже обмежені й неточні.