Вибрані твори. Том перший: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

— Ви ними вже стали, — осудливо кинув боцман, згадавши, мабуть, як ми тонули.

А дотепник Мотовило заохотив:

— Давай, давай, може, надолужимо втрачене!

Ну що ж — човен збудувати не штука. Але якби в нас була сокира — тоді від слів можна було б перейти до діла. У нас же немає ніякого інструменту.

— А що, коли виготовити тесло? — запропонував Окань.

— Спробуємо, — погодилися з ним.

Такі загострені камінці ще в сиву давнину використовували замість сокир. Назад, до кам'яного віку! І ми стали вишукувати пласке, схоже на лезо каміння.

— Ось це, мабуть, згодиться! — подав я Журавці невеличку брилу.

Він обдивився її з усіх боків, кілька разів рубонув нею по дерев'яній колоді.

— Гаразд! — мовив. — Сокира є.

Хлопці звідусюди стягували до берега будівельний матеріал — стовбури пальм, гілля, кору дерев.

Мабуть, на цьому острові ще з часів розквіту полінезійського кораблебудування не кипіла така завзята робота, як тепер! Будували зрання й до смерку, всі трудилися над своїм дітищем — плотом-рятівником.

І от сьогодні закінчили.

— Коли спускають на воду корабель, — сказав Окань, — об нього неодмінно розбивають пляшку шампанського. Цю почесну місію доручають найчарівнішій леді. Ну, чарівниця є, — метнув він грайливий погляд на Наташу. — Затримка за шампанським.

Пліт загойдався на хвилях.

— Треба ж якось його назвати: інакше швидко потоне…

Журавка, мабуть, як і я, потай вірить у різні морські прикмети.

— Давай назвемо «Туамако», — спало мені на думку перше-ліпше.

— Тобі ще не набрид цей атол? — обпік мене поглядом Окань.

— «Дракон і К°»! — кинув Мотовило. — А що — звучить. Чи не так?

— Замовкни! — не підтримали товариші його видумки.

— А може, друзі, наречемо так: «Бе-ло-ні-да-є»! — по складах вимовив незрозуміле слово Паганель.

— Що за белонідає?

— Так зветься сарган із сімейства риб, — розтлумачив природознавець. — Він, як і наш пліт, хвостатий, видовженої форми.

— Взагалі, можна, — краєчком уст посміхнувся боцман. — Але погодьтесь, Адаме Варфоломійовичу, це трохи… ну, як би вам сказати, заумно, чи ба по-науковому.

— Так ми ж науковці, — обвів природознавець поглядом усіх присутніх.

«Гм, це і я науковець!» — у мене, як і в моїх друзів-матросів, в очах застрибали лукаві бісики.

Зійшлися врешті на тому, що пліт назвали просто і, як я гадаю, найправильніше — «НАТАША».

У пробний рейс вирушили боцман і Журавка — бувалі, загартовані моряки.

Хлюпнула хвиля, приплив підхопив, поніс на середину протоки наш ковчег, з кожною хвилею дедалі більше віддаляючи його від берега.