Вибрані твори. Том перший: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

— Ні, Андрійовичу, — не погодився Журавка. — По-моєму, краще пройти далі. Ви з нами тоді не були, — додав він, — а біля протоки є чудесні місця, якщо, звичайно, їх не попсувало в бурю.

Ураган і тут лишив після себе страшні сліди. На бар'єрному рифі раніше з води витикалась лише тьмяна торочка, а тепер в багатьох місцях чорніли викинуті хвилями валуни — голомозі голови негрів.

Та ось нарешті й протока: заголубіла, зблиснула крізь чагарі й стовбури потрощених дерев.

— Мальовничий пейзаж! — вихопилося в Оканя, який, так само як і боцман, уперше потрапив сюди. — Аби тільки не це безладдя, — він кинув погляд на повалені дерева, — можна б сказати: райський куточок!

Ми обігнули мис, поминули цей «чарівний» куточок і наблизились до берега, де лежала «Моана».

Ні скрині, ні піднятих з палуби дощок не побачили. Зате всюди валялись пальмові колоди, а в бухточках — пісок, цілі флотилії трісок.

— Агов! — махнув рукою Мотовило, скликаючи нас до галяви, під гущавину чагарів.

Ми підійшли.

Розгрібши вологий кораловий пісок, Анатолій стояв навколішки перед зниклою, як ми гадали, скринею. Те, що тоді, орудуючи свайкою, не зміг зробити Журавка, зробили хвилі. Скриня від удару об щось тверде сплющилась, кришка її піднялась, крізь щілину видно було, що там усередині.

Погодьтеся: в таких випадках у пригодницьких романах обов'язково з'являються загадкові карти з позначками, де заховано піратські скарби, або оповідається про знайдені коштовності та зброю… Ми побачили купу найрізноманітніших предметів, згадав я колись прочитане, квадрант, дві пари чудових пістолів, старовинний іспанський годинник, найрізноманітніших чеканок і країн монети: дублони, луїдори, піастри, гінеї.

І ще пам'ять підказала — теж хтозна-коли і де вичитане — інше: від стусана ногою щось, схоже на невелику коралову брилу, раптом викотилось на палубу. Корабельний тесляр Вільям Фіпс ударив по ньому сокирою — і кораловий нарост розколовся, а з нього випала дерев'яна коробка. Ще удар — і рясним дощем посипалися золоті монети.

… Протягом кількох місяців пірнав відважний тесля біля Багамських островів, «вивуджуючи» з морського дна тонни золота та срібних злитків. Коли ж прибув до Лондона, — один за одним пригадував я епізоди підняття із затонулого португальського галеона скарбів, — йому, Вільяму Фіпсу, влаштували тріумфальну зустріч, надали рицарський титул і призначили губернатором.

Ось так!

Ну, що ж, може, автори й не перебільшують, розповідаючи про таке, бо, як сказав Адам Варфоломійович, за даними американського географічного товариства «Скул бюллитин», у трюмах затонулих кораблів лежить одна п'ята всіх видобутих людством запасів золота й срібла. Звичайно, відомо й без того товариства, скільки-то коштовностей піднімають заповзятливі золотошукачі. Взяти хоч би приклад із затонулим фрегатом «Лютин». Не чули про такий? Ну, то послухайте.

Восени тисяча сімсот дев'яносто дев'ятого року від берегів Англії відчалив і вийшов у черговий рейс швидкохідний, захоплений колись у французів, корабель «Лютин». Менш ніж через добу, на підході до Голландії, він потрапив у шторм і на невеликій глибині потонув. Пішли на дно разом з екіпажем і незліченні скарби: золоті монети, злитки благородних металів, інші коштовності, що їх той фрегат віз до Гамбурга.

І почалося! Споряджаються одна за одною експедиції на пошуки золота. Дещо, — правда, мізерію! — підняли. А також витягли велику мідну ринду — корабельний дзвін. Його повісили в залі морського страхового товариства Ллойда — в Лондоні.

Стало традицією: щоразу, коли дізнаються про загибель того чи іншого судна, — а тоне багато! — в залі Ллойдівського товариства лунають траурні удари дзвона з «Лютина».

І ніяке золото не замінить людських жертв! А пожадливих шукачів підводних скарбів у зарубіжних краях стає більше й більше.

Та ні мене, ні моїх товаришів це примарне щастя — легка нажива — не цікавить. І тому ми не розчарувались, не знайшовши золота.

— Черепашки!? — висипавши на пісок усе, що було в скрині, здивовано мовив Мотовило.

— А на що ж ти сподівався?

— Ну, я думав…

Проте думки своєї Анатолій так і не докінчив: боцман підійшов, розгріб висипаний дріб'язок.

Ось що то було за збіжжя. Видовжені, овальної форми черепашки. Угледівши їх, Паганель від радості, як дитина, заплескав у долоні:

— Друзі, друзі, так це ж фарфорки, інакше — золоті каурі, черепашки, які трапляються дуже рідко і високо цінуються остров'янами. Їх знаходять у так званих «кишенях», тобто між підводних скель, неподалік від Філіппінських і Соломонових островів, а також у районі архіпелагу Фіджі.

— Десь поряд з нашим Туамако? — поцікавився Окань.

— Майже, — відповів Паганель. — Там фарфорки правлять за гроші, — додав він.

— Ого, так у цій скриньці цілий скарб! — глянувши на купку черепашок, вигукнув я.

— Колись, може, й був, — похмуро сказав Адам Варфоломійович. — Але час зробив своє. Хіба ви не помітили, — запитав він, підносячи до очей одну з черепашок, — золотаво-оранжева емаль на ній облущилась. А отже, фарфорка вже не має ніякої вартості.

— Далі! — нетерпляче подала голос Наталка. — Що всередині того лахміття?