Вибрані твори. Том перший: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

Художники ВАЛЕРІЙ СЮРХА та СЕРГІЙ ЦИЛОВ

ОДІССЕЯ ДАЛЕКИХ МОРІВ

(З інтерв'ю кореспонденту газети «Літературна Україна»)

Стрімкий, багатоповерховий будинок височить над хвилястим верховіттям дерев, понад дорогою, що веде вгору — до самого Ярославового валу.

Знизу долинає приглушений шум. Він нагадує гул морського прибою, а овид неба — далину моря.

Тут, на цій гомінкій київській вулиці, в невеликій, з вікнами до сонця квартирі ось уже багато літ живе степовик, якому замолоду випало жорстоке водохреще — тайфуни, шторми, люті сніговиці північних широт, спека тропіків. Людина, яка зробила не один повний виток навколо Землі.

Дороги колишнього стернового з легендарного «Витязя», нині відомого письменника-мариніста Леоніда Тендюка пролягли до багатьох атолів, островів, віддалених архіпелагів планети. Відвідав він такі заморські далі, де ніхто з нашого краю, мабуть, ніколи не бував: Сейшельські, Мальдівські, Гавайські, Соломонові острови; архіпелаги Бісмарка, Самоа, Фіджі, Кука, Товариства, Центральні Полінезійські Споради, десятки інших суходолів в Індійському й Тихому океанах.

Північ і південь, захід і схід, радості й болі сучасників — тих, з ким на своїх нелегких дорогах стрічався невтомний мандрівник, пройшли крізь його чутливе серце.

Пройшли, залишивши незабутній слід.

Один із тих, хто благословляв Леоніда Тендюка в далеку дорогу, відомий дослідник Арктики Іван Дмитрович Папанін писав: «Мені дуже зрозуміла велика любов Леоніда Тендюка до океанських просторів, «охота до переміни місця», бажання побачити, як і чим живуть люди в далеких від нашої Батьківщини краях».

А Павло Тичина в статті «Весна Вітчизни» зазначав: «Він з охотою взяв на себе нелегкі обов'язки матроса прославленого наукового океанського судна «Витязь».

… Леонід Тендюк із захопленням говорить: і шторми, і вітри, і тісна, згуртована багатонаціональна сім'я моряків, і зустрічі з людьми на різних берегах, і особливо гостре чуття Батьківщини далеко від неї, — ось що формує його творчу душу, ось що шліфує його характер, збагачує його самого як художника і людину!»

«Саме життя спонукає розширювати жанрово-тематичні обрії літератури, — говорив на П'ятому з'їзді письменників України Олесь Гончар. — З цього погляду варто відзначити… твори Леоніда Тендюка, наймолодшого з наших мореплавців».

Звідтоді, як були сказані ці слова, спливли десятиліття, і колишній матрос став знаним письменником, автором майже тридцяти книжок повістей, оповідань, віршів, в яких він виповів свою палку любов до моря.

Так, його стихія — море. Та й живе він у дещо незвичних вимірах. Квартира його нагадує корабельну каюту. В одній із кімнат, де на всю широчінь стіни висить великомасштабна карта, — полиці з морськими довідниками, атласами, лоціями.

Вузький коридор, що веде до кабінету, «вмебльований» дивами морського дна — коралами, різноманітними морськими зірками, черепашками, іншими екзотичними трофеями, які Леонід Тендюк привіз із далеких мандрів. Тут же, на стіні, — стерно із затонулого корабля, старовинна ринда, рибальські сіті.

Письменник досі нікому не давав інтерв'ю, це на його віку — перше.

Отже…

Кор. «ЛУ»: — Останнім часом ви пишете здебільшого прозові твори.

А. Т: — Так, але починав я з віршів. Випустив п'ять збірок поезій. Остання вийшла сім років тому у видавництві «Дніпро». Звалася вона «Голос моря і степу».

— У вашій творчості переважають малі форми — оповідання, повісті. Причому більшість із них побудована на документальній основі, як, наприклад, «Полінезійське рондо», «Альбатрос — блукач морів», «Шукачі тайфунів» тощо.

— За фахом я журналіст. Колись давно надрукував чимало статей, кореспонденцій, фейлетонів. Але якби мені сказали: іди працювати в газету чи журнал і знову пиши те, що писав, — я відмовився б.

— Чому?

— Мені здається, робота в газеті уніфікує мислення, обмежує творчі можливості. Принаймні так було, коли я працював.

І все ж я вдячний газеті. Це мої прекрасні юні літа. Я писав завжди щиро і палко, без оглядки, що хтось на мене образиться. Ніколи не кривив душею.

Після навчання в Харківському й Київському університетах (народивсь я 1931 року на Кіровоградщині) працював у молодіжній газеті. Ми намагалися робити її гострою й читабельною. Та не все від нас залежало. Перепадало і редактору, й нам, літпрацівникам, як це було і з публікацією уривків з роману Володимира Сосюри «Третя Рота».