Свирид Опанасович з огидою бере дракона за обляпані кров’ю зелені крильця.
Свирид Опанасович: Блядь! Колись я іще пацаном був, то їх зимою в нас не було. Оце, як тіки осінь, вони своїх дітей ото позганяють на леваду і вчать літати, а потім посідають, падли, і тіки м’ясом ремигають, ну чисто корови. А через пару тижнів всі в Африку полетять. І так красіво летять, блядь, строєм, аж земля трясеться. Коли їх главний серне, то і остальні тоже. Бува, цілі села гімном засиплять. Порядок тада у них був!..
Соломон Самсонович: А щас?
Свирид Опанасович: Щас ні. Щас ні в них, ні в нас, кругом порядка нема.
Африкан Свиридович: А щас чого не улітають, діду?
Свирид Опанасович: Хуй його зна. Колись порядок був, нахуй, не те, шо січас!
Входить Валька, онука Свирида Опанасовича, це здоровенна обізяна, вдягнута у просте, охайне платтячко.
Валька: Шо ви пиздите, діду? Раньше, раньше… Шо за ностальгія, чого вам щас не хвата, тюрми?
Свирид Опанасович: Мовчи, обізяна йобана, шо ти понімаєш?
Африкан Свиридович(мрійливо лапа дракона): Вони таки щас сильно поменшали. Я помню, ще коли малий був, то були такі, як бугаї, а щас такі, як курчата. І шо воно далі буде?
Соломон Самсонович: А хулі тут непонятного? Обичний мутагенез. Дракони меншають до таких розмірів, шоб прогодувати свої сім’ї.
Африкан Свиридович: Зате пацюки стали, як самольоти, а клопи, як сичі.
Соломон Самсонович: Шо ви хочете, Африкан Свиридович? Це жизнь, а жизнь, як в пєснє пойотся, «нє кончається».
Свирид Опанасович(ні до кого не звертаючись): Жизнь хуйовая!..
З сіней чути шкрябання і завивання Джека.
Соломон Самсонович: І потом, Африкан Свиридович, подивіться на Дарвіна…
Свирид Опанасович: Ти б на себе подивився, весь в гамні!..
Соломон Самсонович: А ви не пиздіть зря, Свирид Опанасович, вас пока не спитали. Так от, взглянітє ширє: спочатку у нас все мале, ну там раковини, спірохєти разні. Вобщем, шо я вам розказую, та поїбєнь, шо з моря вилізла. Так?
Африкан Свиридович: Так.
Свирид Опанасович: Так.
Говорячи це, Свирид Опанасович професійно відчикрижує дракону голову і заходиться його обдирать. З сіней знову чути істеричне скавучання Джека і дряпання його пазурів.
Соломон Самсонович: Потом знов все велике: динозаври, бронтозаври, всякі там пиздозаври. Так?
Африкан Свиридович: Так.
Свирид Опанасович: Так.
З цими словами Свирид Опанасович кида драконові тельбухи і голову Джеку, який з гавканням вривається до хати. Джек представляє собою здоровенного упиздня у піджаку, штанях, чоботах, але з собачою головою. Давлячись м’ясом, Джек страшно гарчить.
Соломон Самсонович: Потім знов все мале, опять поразводилось всяке падло — миші, комарі, клопи, пігмеї, блядь, всякі карлікі!
Африкан Свиридович: А слони?
Соломон Самсонович: Які слони? Ви їх коли-небудь бачили? Ви ще бронтозаврів би згадали! Хуйня це все! Басні дідуся Панаса, не було ніяких слонів…
Свирид Опанасович(продовжує пиздить дракона на катлєти): Інтєрєсно у вас получаєтся: слонів не було, а дідусь Панас, значить, був?
Соломон Самсонович: І дідуся Панаса тоже не було, нюхайте свій кал, діду, і не отвлікайтесь. Патом знов всьо большоє: дракони, як бугаї, бугаї, як я не знаю шо…