Африка, сни: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

Валька(просто показує на пол, де валяються кишки і гарчить Джек): Їж, Мурзік!

Мурзік з виразом огиди дивиться на брудну підлогу і на хижого Джека, який гарчить і вишкиря зуби із-під стола, і з усією силою пиздить його ногою. Переляканий Джек, повизгуючи, виліта з хати, а Мурзік з виглядом гідності сіда за стіл.

Соломон Самсонович(запопадливо вийма з кишені красіву коробочку із калом, оздоблену па­лєхською розписсю, і протягує Мурзіку): Понюхайте, це імпортний, ви такого не нюхали.

Мурзік: Сам нюхай!

Входить Химка. Це звичайна вередлива стара баба. Попоравшись у печі, вона дістає звідти казан смачного борщу. Товариство сіда обідать.

Соломон Самсонович(пошепки, з набитим ротом, до Африкана Свиридовича): А Мурзіка тоже ваш інстітут розробляв?

Африкан Свиридович: Ні, це природа. Такого Мурзіка — хуй розробиш. Все, шо ми щас можем, це такі, як Джек або Валька.

Соломон Самсонович: Да! Мурзік — це Європа!

Африкан Свиридович: Ха! Японія!

Мурзік(почувши про Японію, елегантно витира з вусів драконовий жир): Можете там не шепотіть, я улавлюваю ультразвуки, бачу в цілковитій темряві, читаю мислі на відстані, стрибаю вверх на 20 метрів, а в довжину — на 50, можу перегризти любе залізо і поцарапати любу каменюку. За один раз можу виїбати двадцять киць, не при Вальці будь сказано. Ще продовжувать?

Африкан Свиридович: Ех, нам би так!

Мурзік: Вам так не буде.

З цими словами Мурзік хлібом лізе в тарілку і елегантно підчищає ним недоїдки, потім з’їда хліб і знову витира вуса від жиру.

Соломон Самсонович: А скажітє, Мурзік…

Мурзік: Васильович.

Соломон Самсонович: Мурзік Васильович, і не надоїло вам буть отаким суперменом?

Африкан Свиридович(поправля): Суперкотом.

Мурзік(дуже спокійно): Ви хотіли пошуткувать, але у вас не вийшло. Ні, не надоїло. Я теж, шановний, міг би запитать — чи не надоїло вам цілий день борсатись в чужому калі, але, як бачте, я цього не роблю.

Африкан Свиридович: Така вже в нас робота. І потім кал — це цікаво.

Мурзік: Звичайно. Кожному своє.

Соломон Самсонович: Розумієте, Мурзік Васильович, кал — дуже цікава штука. Ви помітили, шо людина, коли посре, завжди оглядається, шоб побачити, скіки вона насрала і якої якості кал. Їй цікаво, а цікавість — це шлях в майбутнє.

Мурзік: Навіщо вам шлях у те, чого у вас нема?

Африкан Свиридович: Ну, не кажіть. У людства зоряне майбутнє, а без кала далеко не полетиш. Вся наша діяльність — це боротьба з забобонами, ця смілива патріотична цікавість — це подвиг!

Мурзік: Тоді чому всі ваші інстітути не спроможні розробить такого хлопця, як я? Чому у вас виходять одні уроди?

Соломон Самсонович: Цікаве питання. Будемо полемізувати. (Ухитряється робить два діла: по­лемізувати і маленькою паличкою зчищать з резі­нового камбінєзона гавно, а паличку витирать об лаву, на якій сидить Африкан Свиридович). Розу­мієте, Мурзік Васильович, людина завжди цікавилася трьома речами. По-перше  — своїм калом, по-друге — питками та казнями, і уродами. Дайте їй все це, і вона буде відчувать, шо живе не напрасно. Ми — вчені, питки та казні — то не наше діло, але кал, але уроди… Давно про­йшли, шановні, ті часи, коли цар Петро імпортував уродів за шалену валюту. Тепер маємо своїх — і розробляєм все нові і нові моделі. По-перше, ми тепер незалежні від Заходу — і економія, а ви лізете тут з своєю красотою, ви нікому не потрібні. Перш за все тому, шо не цікаві, у вас нема аномалій, ви просто нудна тварина, у якої все на місці! Той, хто вас робив, — не вчений!

Збуджено жестікуліруя палочкой з калом, Соломон Самсонович задіває крокодила з імпортними наклєйками, який тихо висів над головами в товариства. Зі страшним грюкотом крокодил пада прямо на голову Мурзіку, який з диким нявчанням злякано стриба прямо в бичачий пузир, яким затягнуте убоге вікно. Мурзік, заплутавшись у пузирі, вивалюється в страшну непривітну природу, з якої інколи продовжує доноситись його несамовите нявчання. Крокодил залишається лежати на столі, їбало в крокодила під час удара розкрилося, як кришка в чамайдана. Возбуждьонний Соломон Самсонович кида палочку з гавном крокодилу в гризло і захлопує його кошмарну щелепу.

Соломон Самсонович: Ну, як я йому врізав, цьому хвастунові?

Африкан Свиридович: Та не кажи, ці коти вже заїбали, я їх усіх віддав би на мило!

Баба Химка: Він, клятий, мишей зовсім не чіпа, каже, шо з мишами треба поводитись так, як хочеш, шоб миші поводились з тобою…

Соломон Самсонович: Ти диви, Толстого читав!