Комета прилітає: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

— Чмиху! Вставай! Час у дорогу! — гукав Мумі-троль. Він збіг униз сходами у чудовому настрої — почувався неймовірно хоробрим та страшенно сильним.

Мама саме споряджала дітей у мандрівку — загортала канапки. На столі у вітальні стояла купа наплічників, кошиків та пачок.

— Люба Мамусю, — заблагав Мумі-троль. — Ми ніяк не зможемо усе це забрати з собою. Нас засміють!

— У Самотніх Горах холодно, — незворушно відказала Мама, запихаючи до наплічника ще два светри і пательню. — Компас не забув?

— Ні. Не забув. Але хоч тарілки не клади! — наполягав Мумі-троль. — Ми планували замість тарілок використати зелене листя.

— Як хочеш, любий, — згодилася Мама і вийняла з наплічника посуд. — Тато саме майструє пліт. Ондатр спить. А де Чмих?

— Тут, — буркотливо озвався Чмих, який зранку рідко бував у гуморі.

Він був ще цілком сонний, на мордочці вимальовувалися сліди від подушки. Чмих вийшов на сходи ґанку, глянув на мисочку з молоком. Де й поділася його сонливість! У мисочці поменшало молока… Він був певний, що молока стало менше. Не інакше, як тут побувало кошеня. Воно, напевно, ще прийде. Може, сидітиме й чекатиме на нього, доки він повернеться додому. А там хай хоч Всесвіт завалиться!

Біля берега річки стояв наготові пліт з піднятими вітрилами.

— Тримайтеся середини ріки, — напучував Мумі-тато. — Як побачите дивну будівлю з круглим дахом, знайте — то і є обсерваторія. Ондатр розповідав, що в ній мешкає до біди і трохи професорів, яких нічого, окрім зірок, не цікавить. А там тих зірок, і великих, і малих, скільки душа забажає. Хапайте шворку! І бувайте здорові!

— Бувайте! — кричали Мумі-троль і Чмих.

Пліт поволі рушив униз течією.

— Хай вам щастить! — гукала вслід Мама Мумі-троля. — Повертайтеся до неділі, пудинг чекатиме! Не забудьте одягнути вовняні штани, якщо похолоднішає! Ліки від шлунку лежать у лівій бічній кишеньці…

Але пліт саме увійшов у перший закрут русла, і перед мандрівниками розкинулася ріка з пустельними берегами, яка манила у незвіданий світ.

Поступово береги ріки ставали стрімкішими, далеко попереду виднілися Самотні Гори, що немов затіняли небо. Річка була такою ж сірою, як і хмари, навколо панувала німотна тиша. Ані пташиного співу, ані плюскотіння рибок на плесі. І жодної обсерваторії…

Чмих викликався кермувати плотом, але швидко втомився.

— Ще довго нам плисти? — запитав він.

— Це дуже велика і важлива подорож, — поважно мовив Мумі-троль. — Не кожній крихітці дозволяється брати в ній участь.

— Але ж нічого не відбувається, — виправдовувався Чмих. — Лише сірі, схожі один на одного береги і нудьга… А ми могли би добувати перли чи ладнати полички в печері…

— Перли… — хмикнув Мумі-троль. — То ж були звичайнісінькі білі камінці. А подорож справжня, розумієш? Земля може загинути будь-якої миті, а наше з тобою завдання — з’ясувати, як цьому запобігти. Учора ти ні про що інше й думати не міг, як про грізні зірки…

— Та ж то було учора, — похнюпився Чмих.

Ріка несла свої води у далечінь, сіра й мовчазна. У сутінках вони побачили п’ятдесят гатіфнатів, котрі мандрували на схід.

— Щось вони пізно вибралися в дорогу цього року, — зауважив Мумі-троль. — Тобі доводилося бачити їх коли-небудь зблизька? Вони мовчать, ніким не цікавляться, йдуть собі і йдуть, вимахуючи лапами та вдивляючись у небокрай. Тато каже, що вони ніколи не дійдуть до мети, бо їх вабить лише дорога…

Чмих придивився до гатіфнатів. Вони були дуже крихітні, білі і зовсім не мали облич.

— Ні, — мовив Чмих. — Ніколи не бачив їх зблизька і бачити не хочу. Ми вже скоро припливемо?

Мумі-троль зітхнув і скерував пліт у наступний закрут русла. Раптом він помітив якусь дивну річ на березі річки, схожу на ясно-жовту головку цукру.

Уперше за весь день вони побачили щось яскраве і веселе.

— Що це там? — пожвавився Чмих. — Обсерваторія?

— Ні, — відповів Мумі-троль. — Намет. Жовтий намет. А всередині горить світло…

Підійшовши ближче, вони почули, як у наметі хтось грає на губній гармонії. Мумі-троль поволі спрямував пліт до берега, той увіткнувся в пісок і спинився.