Комета прилітає: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

Хропся уважно глянула на Ондатра.

— Чи не могли б ви на хвильку встати, — попросила вона.

— Нащо? Сиджу собі та й сиджу, нікому не заважаю, — буркнув Ондатр.

— Але ж ви сидите на торті Мумі-троля!

Ондатр аж підскочив і — о, сили небесні! — на що він ззаду був схожий! А торт!..

— А ось цього робити було не слід! — вигукнув Мумі-троль. — Торт спечений на мою честь!..

— Тепер я клеїтимуся все своє життя! — лементував Ондатр. — Я такого не стерплю! Це ваша вина!

— Заспокойтеся! Заспокойтеся! — вгамовувала товариство Мама. — Від того, що на ньому посидів Ондатр, торт не перестав бути тортом. Хіба трішки змінив форму…

Але її ніхто не слухав. Нюхмумрик заходився реготом. Чмих, який вирішив, що сміються з нього, визирнув з-під матраца і заверещав:

— Хай вашого черствого торта дідько вхопить! Його Мумі-тролеві спекли, а не мені! Ніхто й не подумав, що кошенята також полюбляють сметанку! Ось піду від вас геть і заберу зі собою кошеня, бо тільки воно мене тут любить!

Він прослизнув попід ковдрою і зник.

— Який жах! — розгубилася Мама. — Звичайно, треба було також написати «Моєму любому Чмихові»! Як я могла про це забути!

— Мусиш виправити свою помилку якимось гарним подарунком для крихітки, — серйозно мовив Тато.

Мама кивнула. Вона вирішила подарувати малому бабусині смарагди. З них можна зробити розкішний ошийник для кошеняти.

Нюхмумрик відслонив ковдру і визирнув з печери.

— Піду, мабуть, пошукаю Чмиха… — промовив він.

— Зачекай! — стримала його Мама. — Може, Чмихові хочеться трохи побути на самоті. Невдовзі повернеться…

— У чому справа? — втрутився Ондатр. — Нікого не цікавить, на що я став схожий?

— Ні, — щиро відповів Мумі-троль, — ми й без вас маємо клопотів по вуха…

Чмих був такий засмучений і розгніваний, що забув про свій страх і згадав про нього щойно у лісі. Дерева, здавалося, стояли обгорнені червоним папером. Ліс завмер у непорушності, зникли тіні, земля розпеклася й хрумкотіла під ногами. Утішала Чмиха лише думка, що всі в печері приголомшені власною несправедливістю, і тепер їх точить нечисте сумління.

Серце стугоніло йому в груденятах від ляку, але він усе далі й далі заходив у ліс, розмірковуючи про негідну поведінку своїх друзів. Хай собі ховаються у його печері і їдять свій старий зачерствілий торт!.. А він, Чмих, єдиний в усьому світі не ховається, хоча мало не мліє від страху. Чхати він на них хотів! На всіх і на все! І на комету теж! На кошенят! Абсолютно на все!

І враз назустріч йому вийшло кошеня з задертим догори хвостиком.

— Привіт! — холодно привітався Чмих і почвалав далі.

За якусь хвилю він відчув, як щось м’якеньке потерлося до його ноги.

— А, це знову ти… Ти обіцяло прийти і не прийшло… Бачити тебе не хочу!

— Чмиху, агов, Чмиху! — не відступалося кошеня. — Погладь мене, бач, яке я м’якеньке!

Чмих вперто бурмосився. Кошеня замуркотіло. Лише його муркотіння чулося у безгомінному лісі.

Чмих озирнувся навкруги, ноги йому затремтіли: він загубив стежку і не знав, у якому напрямку залишилася печера. Скільки сягало око, усюди ріс мох.

Нікому вже не хотілося десерту, і справа зовсім не в тому, що в торт домішалися ворсинки ондатрового хутра. Сам Ондатр сидів у балії з теплою водою. Хвилина спливала за хвилиною…

— Котра година? — запитав Мумі-троль.