— Скоро надійдуть, — вгамовувала його Мама. — Не хвилюйся! Підніми трохи торт, щоб я могла витягнути з-під нього кондитерський папір. Чмихові дамо облизати таріль, він це любить…
Тато зітхнув і підняв торта.
— Не треба було їх відпускати. Але хто ж знав…
У цю мить до хатини увійшов Ондатр і вмостився на дров’яній скрині.
— Як там комета? — поцікавилася Мама.
— Летить щодуху! — похмуро буркнув Ондатр. — Знайшли ви час торти випікати!..
— Може, покуштуєте пиріжка? — запитала Мама Мумі-троля.
— Ta-a, — завагався Ондатр. — Хіба одного, доки чекаємо…
Після третього він сказав:
— Здається, синок пані господині біжить через міст… У дуже строкатій компанії…
— Мумі-троль?! — скрикнула Мама і випустила з лап тортову лопатку просто в смітник. — І ви тільки зараз кажете про це!
Мама чимдуж вискочила надвір, Тато — услід.
— Он наш синочок! А ото Чмих!..
А за ними — купа незнайомих Мамі й Татові істот.
— Як я за тобою скучила! — цокотіла Мама Мумі-троля. — Ходи, я тебе обійму! Які ж бо ви змарнілі та брудні! Я так тішуся… Невже все це насправді!
— Мамусю! Татусю! — захоплено розповідав Мумі-троль. — Я бився з отруйним кущем і переміг! Чах-чах — гілляки на всі боки, залишився сам пеньок!
— Який ти хоробрий! — похвалила Мама. — А це хто?
— Хропся, власне її я врятував від отруйного чортополоху! Ось Хропусь і мій найліпший друг Нюхмумрик. А це — Гемуль, який колекціонує поштові марки.
Усі обмінялися потиском лапок.
— Дуже цікаво, — мовив Тато Мумі-троля. — Колекціонування марок — надзвичайно благородне захоплення.
— Це не захоплення, а мій фах, — буркнув Гемуль, який сьогодні не виспався.
— Он як! — Тато зовсім не образився. — То вам, напевно, буде цікаво поглянути на альбом з марками, якого вчора принесло вітром?
— Що?! — зойкнув Гемуль.
— Справді, так воно й було, — потвердила Мама. — Я виставила надвір дріжджове тісто, щоб воно підросло, а вранці його обліпили бридкі маленькі липкі папірці.
— Липкі папірці… — повторив Гемуль і зблід. — Заклинаю іменем усіх гемулів, де вони? Сподіваюся, ви їх не викинули?
— Підсихають он там, — Мама Мумі-троля показала на білизняну шворку, нап’яту між двома кущами бузку.
Побачивши свій червоний альбом для марок, Гемуль скрикнув від радості і притьмом кинувся до кущів, плутаючись у порваних торочках хламиди.
— Щастить же декому, — Чмихові стало дуже гірко, бо кошеня не прийшло привітати його з поверненням додому. Він докірливо тицьнув лапкою на мисочку з молоком, яка стояла на ґанку: — А молоко скисло…
— Спека всьому виною, — пояснила Мама. — Усе псується в таку спеку. Але інколи воно приходить посьорбати… Любі дітоньки, час попоїсти. Заходьте до хати і привітайтеся з Ондатром.
Чмих залишився в саду. Він плазував попід кущами і кликав кошеня. Шукав у дровітні. Шукав усюди і кликав, кликав…