— Хто? — неуважно озвалася Мама.
— Моє кошеня! — вигукнув Чмих. — Де моє маленьке кошеня, яке так за мною тужить?.. Ми мусимо його врятувати!
— А, твоє таємниче кошеня, — згадала Мама, натужно волочачи ванну. — Розумієш, мені хіба зрідка вдавалося побачити кінчик його хвоста. Воно приходило лише по ночах і випивало молочко.
— То воно не встигло полюбити тебе?
— Ні, це кошеня дуже незалежне. Не хвилюйся, воно дасть собі раду. Коти завжди дають собі раду…
Саме тієї миті з’явився Тато Мумі-троля, торохтячи тачкою.
— Це остання ходка! — гукнув він. — Уже пів на сьому, а нам ще треба залатати дірку в стелі печери… Навіщо, заради всього святого, тобі здалася ванна!?
— Вона цілком нова, — пояснила Мама. — Ти ж знаєш, яка то втіха поніжитися у ванні, до того ж…
— Добре, згода, — змирився Тато. — Залазь досередини, я завезу тебе до печери. А де Гемуль?
— Рахує свої марки, — відгукнувся Хропусь із родинним фотоальбомом Мумі-тролів у лапках. — Яким грубасиком був Мумі-троль у дитячому віці…
— Гемулю! — покликав Тато. — Стрибай до ванни! Поквапся, бо комета летить!
Гемуль схопив в оберемок свій альбом з марками і слухняно заліз до ванни, а Тато Мумі-троля повіз їх на берег моря.
Чмих останнім покинув Долину. Всю дорогу до лісу він гукав кошеня, аж нарешті помітив його. Кошеня сиділо в моху і вмивалося.
— Привіт, — прошепотів Чмих, — як справи?
Кошеня облишило умиватися і зиркнуло на нього.
Чмих обережно підійшов простягнув лапку. Кошеня трішки відсунулося.
— Я так за тобою тужив, — Чмих знову простягнув до нього лапку.
Кошеня відстрибнуло на недосяжну віддаль. Щоразу, як Чмих намагався підійти ближче, воно відсувалося, але не втікало.
— До нас летить комета, — мовив Чмих. — Ходи з нами, бо від тебе й сліду не зостанеться…
— Пхе, — пирхнуло кошеня і позіхнуло.
— Обіцяєш прийти? — суворо запитав Чмих. — Мусиш мені пообіцяти! Перед восьмою…
— Прийду, коли мені захочеться, — відповіло кошеня і знову заходилось умиватись.
Чмих поставив мисочку з молоком у мох, трохи постояв, дивлячись на кошеня, а тоді побіг до берега моря. Друзі саме піднімали ванну на скелю.
— Міцно тримайте і тягніть! — командував Тато Мумі-троля. — Обережно, щоб не впала мені на ноги! Не відпускайте!
— Вона вислизає! Підставка для мила застрягла! — репетував Мумі-троль.
Мама сиділа на березі, витираючи спітніле чоло.
— Яке важке переселення! — зітхнула вона.
— Що вони там роблять? — поцікавився Чмих.
— Ванна надто велика, — пояснила Мама. — Не поміщається в отворі печери. Хропусь хотів скликати з цього приводу нараду, але у нас мало часу… Тепер вони намагаються витягнути ванну на вершок скелі, щоб затулити нею дірку в стелі. Ой, лишенько!
— Я зустрів своє кошеня, — повідомив Чмих. — Воно пообіцяло прийти до печери перед восьмою…