Пригоди Вернера Гольта: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

Гольт мовчки сидів на своєму місці і слухав монотонний, гаркавий голос Кнака:

— Держава свідомо опирається на одвічні міфічні уявлення і на могутність народу…

Гольт позіхав, у нього страшенно боліла голова, а горло немов щось здавило… Поряд сидів Зепп Гомулка, син адвоката, чорнявий розумний хлопчина. Завжди стриманий, він лише інколи, у запалі, брав участь у витівках класу проти старих учителів. Зепп був відлюдько і часто, замість того щоб учити уроки, бродив з дрібнокаліберною гвинтівкою лісом і стріляв сойок. Кнак все ще пояснював. Гомулка тим часом щось вирізував ножем на парті, збираючи стружки у згорнутий з промокашки кульочок… Перед Гольтом сидів тендітний, хворобливий Петер Візе. Для зміцнення здоров’я лікарі призначили йому займатися спортом і щодня, протягом усього літа, по дві години плавати. Це була справжня мука для Пете-ра. Гольт узяв клаптик паперу і написав: «Дай мені твій переклад з латинської мови!» Він хотів на всякий випадок дописати ще й якусь погрозу, але передумав і сунув папірця Петерові. Візе прочитав, кивнув головою.

Але під час великої перерви Гольт так і не зміг списати переклад, хоч і знав, що за невиконання завдань Маас нікого не милував. Після дзвінка учні перейшли в біологічний кабінет. Наступний урок доктора Ціккеля, на прізвисько Меме, вивів учнів із стану летаргії. Хрістіан Феттер, білявий хлопчина з круглим дитячим лицем і блискучими свинячими очицями, — з якого завжди глузували через його надмірну повноту, — почав верещати і хрюкати. Вольцов і Гольт з байдужими обличчями стояли один біля одного. Гомулка точив ножа об підведену до стола для дослідів газову трубку. Кірш, син столяра, якого Кнак величав «представником місцевих ремісників», запихався хлібом, сподіваючись від цього швидше вирости, бо поки що мав зріст лише метр шістдесят. Кремезний білявий підліток Надлер стояв в оточенні своїх друзів — Шенефельда, Грубера та інших, що були водночас і його підлеглими по групі зв’язку в гітлерюгенді. Кар’єра ж Вольцова як фюрера гітлерюгенду після великонадійного старту два роки тому несподівано закінчилась. Причиною цього послужило те, що він одного разу заявив своєму начальникові:

— Не буду виконувати накази такого невігласа у військовій справі! — і вийшов геть.

— Гільберт, — пропищав раптом Цемцький, — а Вернер таки добре пошив Кнака в дурні, це ти вже повинен признати.

— Ану забирайся звідси! Вийди за двері і початуй там, — наказав Вольцов. І, вже звертаючись до Гольта, гримнув: — Не думай лишень, що ти здійснив неабиякий подвиг.

Він окинув поглядом кабінет, ніби чогось шукаючи. Потім підійшов до дошки. Там, біля великого акваріума, стояв кістяк — наочне приладдя доктора Ціккеля. Вольцов у злинялій форменій сорочці гітлерюгенду, яка надто обтягувала його широкі груди, у бриджах і високих чоботях, вийняв з кишені вуглинку і почав розмальовувати череп. Петер Візе зблід. Він боявся Вольцова і називав його «miles gloriosus», тобто «славолюбний воїн». Щоправда, Гольт, слово «gloriosus» перекладав як «хвалькуватий».

На обличчі Візе відбився невимовний страх. Адже його, як відмінника, першого запитають, хто це зробив. Хлопця завжди мучило сумління, бо він не вмів брехати вчителям і тому не раз діставав прочухана за зраду. Знаючи цю слабодухість Петера, учні виручали його в таких випадках брехнею, заявляючи, що Візе нічого не знає, бо не був у класі…

Глянувши на Гольта, Вольцов запитав:

— Ну, що ти на це скажеш?

Гольт мовчки підійшов до дошки, зірвав з кістяка голову і жбурнув її в акваріум. На підлогу вихлюпнулась вода разом з водоростями.

Клас заревів від захоплення. Потім раптом запала тиша. Всі з напруженням дивились на Вольцова. А той уже втратив самовладання.

— Зачекай-но! — крикнув він, аж подавшись вперед. — Якщо ти й справді такий сміливий, то приходь сьогодні о четвертій до Воронової скелі, отам я тобі вже покажу!..

— Може, ти щось інше вигадаєш? — глузливо запитав Гольт. — Крім бійки, тобі нічого кращого й на думку не спадає.

— Зараз я викину такого коника, — крикнув підбурений Вольцов, — що все місто говоритиме!

Цемцький просунув у двері голову.

— Гільберт, не треба! Облиш!.. Ти… вилетиш з гімназії, якщо дізнаються!

— Погляньте-но на великого Вольцова! — не переставав глузувати Гольт. — Він хоче битись, але боїться вчителів.

Вольцов втупився поглядом у акваріум. Там крізь водорості вишкіряв зуби спотворений череп. В зеленій воді шмигало туди і назад шість червоних силуетів тропічних рибок.

— Зепп! — скомандував Вольцов. — Принеси сюди оту паршиву сторожеву кішку.

— Гільберт, — мовив Гомулка, — облиш це… Маас вижене тебе з гімназії.

Але хтось з учнів уже кричав Цемцькому в коридорі:

— Принеси негайно Гільбертові кішку!

Цемцький приніс у клас тваринку. Перелякана криками хлопчиків, смугаста кішка недовірливо водила очима. Вольцов правою рукою підняв її за шкурку, і вона принишкла в нього на грудях, тільки помахуючи кінчиком хвоста. Вольцов погладив її.

— Тихо, кицю, тихо! — примовляв він. — Зараз дістанеш щось смачненьке… — він занурив у акваріум ліву руку, — щось добреньке матимеш! І головне, без карточок… Спеціальний пайок!

Він кинув на підлогу першу рибку… Кішка миттю зіскочила вниз і, схопивши жертву, що продовжувала тріпатись у неї в зубах, зникла під партою. Затамувавши подих, учні мовчки спостерігали, як Вольцов виловлював з акваріума одну за одною барбусів і вуалехвосток. Кішка почала голосно мур-іати. Жадібно поблискуючи очима, вона кінчала ласувати, чувся тільки хрускіт кісточок на зубах. Потім, облизуючись і все ще муркаючи, крадькома вислизнула з кімнати. Від улюблених рибок доктора Ціккеля на підлозі залишилось лише кілька блискучих лусочок.

— Та-ак! — сказав Вольцов. Німу тишу, що запанувала в класі, він сприйняв як схвалення свого вчинку. — Ну, мій любий! То хто боїться вчителів? — Він пішов на своє місце, сів і відкрив книгу. Обличчя його було бліде. — Гляди ж, не забудь, — крикнув він, — сьогодні о четвертій!

А у Гольта з голови не йшла думка: «Його виключать з гімназії. І через мене. Це я його довів…»

Цемцький свиснув.