— О так, тут справді дуже приємно посидіти.
Гольт не хотів грубіянити дядькові. А чому б, власне, і ні? Ось уже кілька днів він носить маску; добропорядний тон і лицемірство набридли йому до нудоти. Дядько має рацію, аякже; «Тут, безпере-е-чно, приємно посидіти», — і Гольт сказав уголос:
— Мені шкода отих бідолах на путівцях!
Дядько попихкував сигарою. «Дядько — хитрий лис, ніколи не вгадаєш, що в нього на думці». Гольт задерикувато вів далі:
— Маленька людина знову мусить за все розплачуватись!
«Хай дядько подивується — що це з племінником? Хай посердиться!» Але дядько тільки скоса кинув на Гольта веселий погляд і сказав:
— Більше грогу не одержиш, небоже, — ти вже впадаєш у меланхолію.
Гольт мовчав і злостився.
Карл Реннбах розрахувався і замовив карафу коньяку собі в номер, поставив її на тумбочку і, лежачи в ліжку, продовжував пихкати сигарою. На ньому була яскраво-зелена піжама, від якої його обличчя здавалось сірим і жалюгідним. Лежачи на спині й натягнувши до самого підборіддя стьобану ковдру, він читав «Історію Геродота Галікарнаського».
Гольт почав розмову в барі надто незграбно, у такий спосіб йому не виманити лиса з нори.
— Ну от ти їздив у Дортмунд, у Дюссельдорф, приїхав у Людвігсгафен, — промовив він ніби ненароком. — Про що ти скрізь ведеш розмови?
Дядько не відповів. Він лише підвівся, випив чарку коньяку і знов заглибився в читання.
Гольт ліг у ліжко, заклав руки за потилицю і запитав витончено ввічливим тоном:
— А союзники не мають до тебе претензій за те, що ти будував для націстів підводні човни?
Карл Реннбах простягнув руку з сигарою вбік від постелі, струснув на килим попіл і сказав:
— Звичайно, є й серед союзників чимало ідеалістів.
— А ти не ідеаліст? — запитав Гольт.
Карл Реннбах знов заглибився в Геродота. Він послинив палець, перегорнув сторінку і додав:
— У мене мислення більш практичне.
Гольт сів, закурив сигарету і запитав:
— А хто ж візьме верх, ідеаліст чи практик?
— Не знаю, — промовив Карл Реннбах. — Він нарешті захлопнув книжку, заклавши сторінку. — Не кури в постелі, небоже! Це кепська звичка!
Гольт погасив сигарету. Карл Реннбах глибоко затягнувся і, задоволений слухняністю племінника, сказав:
— Я сподіваюсь, що у західних держав верх візьме реалістичне мислення.
— Ти гадаєш, — запитав Гольт, — що вони відмовляться від примітивної політики реваншу і підриву економічної могутності Німеччини? Правильно… Адже шеф цього… американського відділення декартелізації начебто вже пішов у відставку.
Карл Реннбах скоса поглянув на Гольта і знову розкрив книжку.
— Не знаю, небоже, — відказав він. — Я не політик.
— А хто? — запитав Гольт.
— Підприємець.
Гольт лежав, заклавши руки під голову, і дивився на стелю, облямовану ліпними прикрасами в стилі барокко.