— Сподіваюсь, ти розумієш, що для тебе означає цей візит? — сказала фрау Гольт.
— А що ж саме він для мене означає?
— Мокка, відчепись! — прикрикнула фрау Гольт на одного з пуделів, що, витягнувши морду, обнюхував її обличчя. — Якщо ти справиш на Карла хороше враження, — пояснила мати, — то може статися, що в майбутньому він, можливо, потурбується про твою долю.
— Ага! — сказав Гольт і підвівся, але мати порухом руки запропонувала йому знову сісти.
— Ще кілька слів про доктора Доерра, — промовила вона трохи байдужіше, ніж завжди, і Гольт за її спокійним тоном, за звичним для неї самовладанням раптом відчув якийсь неспокій. — Я знайома з радником юстиції Доерром понад двадцять років. Після першої світової війни він був президентом земельного суду. У 1933 році, через належність до партії центру, йому довелося залишити судову практику і перейти працювати в промисловість. Під час великих повітряних нальотів він втратив дружину і обох дочок. Зараз це надзвичайно впливова людина, що користується довір'ям як окупаційних властей, так і німецької адміністрації. Він член створеної цими днями зональної ради, яка консультуватиме англійську військову адміністрацію. У зв’язку з цим, мабуть, з доктором Доерром і хоче проконсультуватися Карл… — Вона зробила багатозначну паузу. — Ти знаєш, — почала знову мати, наголошуючи кожне слово, і підняла руку, вимагаючи особливої уваги, — ти знаєш, що я до твого темпераменту, до твоєї часто приголомшливої самовпевненості і властивої теперішній молоді безцеремонності ставлюся з повним розумінням. Але я хочу, щоб ти з радником юстиції Доерром, а також з дядьком Карлом був винятково чемним, шанобливим, скромним і стриманим. Сподіваюсь, ти врахуєш бажання твоєї матері.— Вона опустила руку, і пальці її зникли в рудій шерсті пуделя, що лежав поряд. — Оце і все. — І мати привітно додала — А тепер розкажи мені про твою гулянку з Геннінгом.
— Краще не треба! — відказав Гольт і посміхнувся. — Наша теперішня безцеремонність завела нас трохи задалеко. Крім того, ці дівчата стоять значно нижче за нас у соціальному відношенні, а ти ж, мамо, знаєш: такі речі треба робити так, щоб усе було шито-крито!
Фрау Гольт і оком не зморгнула, навпаки, вона навіть схвально кивнула. Гольт підвівся.
— А що стосується дядька Карла і пана президента земельного суду, радника юстиції доктора Доерра, — додав він, несвідомо наслідуючи манеру матері,— то можеш бути впевнена, що я ні на мить не зраджу своєму доброму вихованню. — І Гольт знову посміхнувся, не то кепкуючи, не то лютуючи, — він і сам цього не знав.
Святково, з подвійною кількістю срібла й порцеляни, був накритий стіл у похмурій їдальні. Карл Реннбах, доктор Доерр та багато інших панів уже кілька годин радилися за зачиненими дверима. Але ось ряд машин, що стояли перед віллою, порідшав. Десь годині о п'ятій сімейним колом сіли за стіл. В кінці столу, мов на троні, вмостилася тітка Маріанна, що прикрасила себе тричі обмотаним навколо шиї срібним ланцюжком; праворуч від неї, поряд з фрау Гольт, зайняв місце доктор Доерр. Гольт сів навпроти матері, по ліву руку від комерційного радника, а навпроти тітки Маріанни, по другий кінець столу, — Карл Реннбах. На столі горів семисвічний канделябр. Чоловіки вбрані в чорні костюми, а тітка Маріанна — в темно-сіру оксамитову сукню. І лише фрау Гольт вийшла до столу в світлому вбранні. На ній була скромна, але ошатна, без рукавів, закрита сукня з хананського шовку з узорчатим тисненням; в мерехтінні свічок бежевий колір здавався майже білим.
Карл Реннбах, легендарний дядько з Бремена, про якого Гольт начувся ще в дитинстві, а живого сьогодні бачив уперше, був чоловік років шістдесяти п'яти. Він анітрохи не був схожий на своїх зведених сестер і брата. Невеличкий на зріст, згорблений, при чому спина його скарлючилась так, що плечі спереду майже сходились, а грудна клітка зовсім запала; над плечима на короткій шиї здіймалася величезна голова з білим як Сніг волоссям, що було зачесане на потилицю і пасмами спадало ззаду аж на комір. Опуклий високий лоб виступав далеко вперед, нависаючи над маленькими косими очима, що виднілися в глибоких впадинах. Його обличчя з надто розвиненим підборіддям було вкрите безліччю зморщок. Він мовчки, не приховуючи свого апетиту, їв начинену качку, жир з якої стікав йому просто на підборіддя. Наштрикуючи виделкою груші з компоту, а компотною ложкою набираючи соус, дядько Карл накладав собі цілі гори баварського салату. Час від часу він клав ніж і виделку на стіл, брав у руки салфетку і старанно витирав рот, підборіддя, чоло й потилицю. Потому знов брався за їжу. Він викривленим указівним пальцем підкликав до себе Брігітту і велів накладати собі в тарілку все нові й нові шматки м'яса, після чого знову починав жувати. За час обіду він не промовив жодного слова. Гольт, що сидів навскіс від нього з другого боку столу, не наважувався заговорити, — він мав намір заручитися прихильністю цієї могутньої людини.
Спільна розмова не в'язалася. Комерційний радник про щось жваво розповідав тітці Маріанні. Другий гість, доктор Доерр, радник юстиції і колишній президент земельного суду, сидів поряд з фрау Гольт. Це був високий, ставний чоловік років п'ятдесяти з густим, посивілим на скронях волоссям, в рогових окулярах. Риси його обличчя — правильні, тільки ніс трохи завеликий і широкуватий; на лівій щоці виднівся шрам — пам'ятка про студентський поєдинок. Навколо його рухливого рота весь час грала посмішка, а голос був глибокий і сильний, навіть коли він говорив зовсім тихо. Гість був зайнятий виключно фрау Гольт.
— Люба, ласкава пані,— весь час звертався він, — хто ж стане у цей важкий час… Ні, люба, ласкава пані, ми все-таки сподіваємося, що все обернеться на краще…
Фрау Гольт сиділа і слухала, злегка нахиливши в його бік свою напрочуд красиву голову. На її обличчі, вкритому ніжним рум'янцем, застиг добре награний вираз юної соромливості, вона частіше, ніж звичайно, посміхалася, а один раз навіть впівголоса зайшлася перлистим сміхом, грайливо закинувши назад голову.
— Люба, вельмишановна, ласкава пані,— сказав доктор Доерр, тримаючи в руці бокал з вином і повернувшись усім корпусом до фрау Гольт, — адже ми всі, зрештою, хочемо одного: жити в мирі і працювати. Тож дозвольте проголосити тост за довгі щасливі роки!
Задзвеніли бокали, фрау Гольт повільно опустила вії і випила. Доктор Доерр, тримаючи бокал з вином біля підборіддя, напівобернувся, глянув кожному в вічі і, усміхаючись, промовив до Гольта:
— Мій любий юний друже, дозвольте нам також випити за благополуччя вашої молодості і привітати у вашій особі майбутнє нашої країни!
Гольт підняв бокал, підвівся, обійшов навколо столу, вклонився доктору Доерру і цокнувся з ним. Всі випили за нього, тільки Карл Реннбах не звернув на це жодної уваги. Він продовжував їсти.
Каву пили у вітальні; тітка Маріанна встала з-за столу. Дами посідали на дивані, чоловіки — в кріслах навколо низенького столика. Гольт вмостився на банкетці між обома дядьками, він тримався скромно і дещо осторонь. А Карл Реннбах простягнув поперед себе ноги і, відкинувшись назад, усім своїм невеличким тілом потонув у кріслі.
— Проклята ломота! — крякнув він і кривим вказівним пальцем поманив до себе Гольта. Гольт слухняно підсунувся. Карл Реннбах дістав шкіряний портсигар, узяв сигару, потім» повернувши довгастий череп до Гольта, простягнув йому портсигар і промовив:
— Ну?
— Ні, дякую! — відмовився Гольт. — Щиро дякую, але я краще запалю сигарету.
— Зрозуміло! — сказав Карл Реннбах. Він вимовив це слово з нижньонімецьким акцентом, протяжно: «Зро-зумі-і-ло!» Голос його звучав хрипко, майже крикливо. Він відкусив кінчик сигари і виплюнув його на килим. Гольт швиденько подав вогню.
Брігітта розносила на таці наповнені коньяком чарки. Карл Реннбах заперечливо хитнув головою. Він лежав у кріслі з сигарою в зубах і, тримаючи біля запалих грудей чашку кави, скоса поглядав на Гольта; він називав його «небіж».
— Ну, розкажи, небоже, що там насправді діється, по той бік кордону?
Гольт підсунувся ще ближче до дядька і потихеньку заговорив. В кімнаті, як і до цього, було чути тільки жваву балаканину комерційного радника та дзвінкий голос доктора Доерра.
— А що ж там діється? — відказав Гольт. — На перший погляд, мабуть, те ж саме, що й тут. Та коли говорити про перспективи, слід зазначити, що вони невтішні. Накочується хвиля націоналізації, яку почали з концерну Фліка. Не говорячи вже про моральний бік цієї справи, про брутальне порушення усяких прав власності, з економічної точки зору це крок, продиктований відчаєм, і якщо не буде створено центрального управління, то під час відбудови економіки вони опиняться перед нездоланними труднощами. Та й земельна реформа мені видається надто вже поспішною й сумнівною.
Карл Реннбах кивнув.
— Зро-зумі-і-ло! — сказав він. — І така політика там популярна?
— Земельна реформа — безумовно, — відповів Гольт. — Адже земельний голод був великий. Я знав під час війни одного фельдфебеля, так той і воював фактично за власний шматок землі, і кінець кінцем зрозумів, що його обдурено. Таких людей багато. Щоб дізнатися, чи популярна націоналізація в інших місцевостях, доведеться зачекати. Мені здається, що це так, а то ще ж має відбутися загальнонародний опит. Я, між іншим, знайомий з одним фабрикантом меблів, у якого, очевидно, не відберуть підприємство, так той зараз радіє, наче дитина, — мовляв, завдяки націоналізації позбудеться конкурентів.
Карл Реннбах розреготався; це був хрипкий, гуркотливий сміх, схожий на кашель.