Пригоди Вернера Гольта: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

Ута, здається, вперше зупинила на ньому свій погляд.

Лейтенант з сестрою Петера Візе прогулювався обсадженою трояндами алеєю саду. Глянувши через плече Гольта, що йшов позаду, він запитав, як звуть його класного керівника.

— А, Маас, ну цього всі знають!

Гольт раптом опинився поруч з Утою. Вона була лише трохи нижча за нього.

— Як же це ви умудрились заслужити таку жахливу характеристику?

В її запитанні відчувалася неприхована іронія.

— Все це пусте, — відповів Гольт. Глузування Ути сердило і бентежило його. — Адже вчителі нічого про нас не знають. Вони ж не можуть читати наших думок.

— А хіба ті думки такі вже страшні? — запитала Ута ще в’їдливішим тоном. Ці її слова Гольт сприйняв як виклик.

— Та де там? Думки мої здебільшого зовсім невинні. Але щойно, коли Петер грав, я був дуже радий, що ніхто не може читати чужих думок.

Ута говорила дуже швидко, влучно підбирала слова і ніби нанизувала їх одне на одне. Іронічний тон її голосу змінився одвертим кепкуванням.

— Он як? Тоді я просто зобов’язана запитати, про що ж саме ви думали.

— Про вас! — гаряче промовив він, дивлячись на усипану гравієм доріжку. Ута мовчала, і це додало Гольтові сміливості. — Ви найвродливіша дівчина у всьому місті.

Лише пройшовши кілька кроків, Ута відповіла:

— Характеристика, яку вам видали в школі, несправедлива. Ви вмієте бути люб’язним.

Гості зібралися біля великого абрикосового дерева.

— Ану, хто з вас вилізе на дерево і нарве абрикос для дам? — прогаркавив лейтенант, кинувши заохочуючий погляд на Гольта і Петера. Гольт підійшов до стовбура, обхопив його обома руками і струснув. На землю посипалися спілі плоди. Найкращі з них він позбирав і віддав Уті. Дівчина навіть не подякувала, тільки на якусь мить зупинила на ньому задумливий погляд. Потім розломила найспіліший плід і, викинувши камінчика, простягла половину Гольтові. Після цього, взявши лейтенанта під руку, зникла разом з ним у будинку.

7

Гольт упаковував у своїй кімнаті речі. Сестрам Денгельман він щось наговорив про виїзд на збирання врожаю, про те, що звідти подасться прямо на канікули, а до них якось навідається… Потім з туго напханим рюкзаком побіг до Вольцова.

Вечір вони провели у вітальні біля каміна. Гольт нічого не сказав Вольцову про свою домовленість з Візе, але похвастався, що познайомився з Утою Барнім.

— А як же Крюгер? — запитав, посміхаючись, Вольцов.

— Бачиш, тут зовсім інше, — неохоче відповів Гольт.

— Я вже виробив план нашої зустрічі з Мейснером, — сказав Гільберт. — Здійснимо його в п’ятницю.

Отже, з сільськогосподарських робіт вони повинні чкурнути не пізніше, як у четвер. Гольт не заперечував.

Місцем зустрічі з Мейснером Вольцов обрав Воронову скелю, вважаючи, що там буде найзручніше. А заманять вони туди Мейснера підробленим листом. Вольцову вдалося вивідати, що той зараз залицяється до дівчини, яку звуть Сюзанна. Вона працює у фотографа і, як розказують, заручена з іншим. Гольт накидав коротенького листа і прочитав його Вольцову:

«Любий пане Мейснер! Мені конче потрібно з вами поговорити до того, як ви поїдете на фронт. Дуже прошу не відмовити моєму проханню. Але ви самі розумієте, що нас ніхто не повинен бачити разом. Тому я чекатиму на вас у п’ятницю о дев’ятій вечора біля Воронової скелі. Тільки обов’язково прийдіть!

Ваша Сюзанна»

— Так, люба Сюзе, чого ж це ти ховаєшся від людей? — пожартував Вольцов.

— Дурниці! Звичайно ж, вона боїться показуватися з ним на людях. Адже в неї наречений, — заперечив Гольт.

— Ну гаразд! її почерку він, безперечно, не знає, бо досі вона лише підсовувала йому гарбуза.

— Звідки ти все це знаєш? — здивувався Гольт.