Троє в одному човні (як не рахувати собаки): читать книгу онлайн полностью и бесплатно

Він двічі піднімав мене і Джорджа, щоб пересвідчитися, чи не лежимо ми на його штанах. За другим разом Джордж не на жарт розлютився.

— На якого дідька тобі серед ночі потрібні штани? — розгнівано запитав він. — Лягай і спи!

Коли я прокинувся наступного разу, то побачив, що Гарріс заклопотаний тим, що не може знайти свої шкарпетки. Останнє, що я пригадую, — це те, що мене ніби перевертають на бік, і я чую бурмотіння Гарріса про парасольку, яка дивним чином кудись зникла.

Розділ XV

Наступного ранку ми прокинулись пізно. На наполегливу вимогу Гарріса сніданок наш був простеньким, «без витребеньок». Ми все вимили і порозкладали по місцях (виконуючи цю нескінченну роботу я частково отримав для себе відповідь на запитання, яке часто не давало мені спокою: на що жінка, займаючись лише домашнім господарством, може витратити весь свій час). Ми вирушили десь близько десятої і весь цей день вирішили провести в подорожі.

Ми зійшлися на тому, що зранку не будемо тягти човна, а будемо лише гребти, Гарріс висловив думку, що найкраще буде, коли ми з Джорджем веслуватимемо, а він кермуватиме. Я зовсім не погоджувався з Гаррісом і сказав, що з його боку було б більш розважливо, коли б він вирішив попрацювати з Джорджем, а я тим часом трішки відпочив би. Мені видавалося, що в цій подорожі я виконував найбільше роботи, і це мене починало дедалі більше непокоїти.

Мені насправді здається, що я працюю більше, ніж потрібно. Ні, я в жодному разі не проти роботи. Навпаки. Мені подобається робота. Я захоплююсь нею. Я можу годинами спостерігати за нею. Мені хочеться, щоб вона завжди була поряд зі мною, і від самої думки про те, що вона колись закінчиться, серце в мене крається на шматки.

Для мене не буває забагато роботи. У мене вже розвинулась пристрасть накопичувати роботу: в мене її в кабінеті стільки назбиралося, що годі вже знайти й дюйма вільного. Скоро, напевно, доведеться задіяти і прибудову.

Крім того, я дуже дбайливо ставлюся до роботи. Деяка робота в мене лежить роками, і я навіть пальцем не торкнувся до неї. А ще я дуже пишаюся своєю роботою. Час від часу я знімаю її з полиці і витираю з неї пил. Немає жодної людини, в котрої її робота так гарно зберігалася б, як у мене.

Попри те, що мені завжди дуже хочеться роботи, я водночас намагаюся бути справедливим. Я не прошу більше, ніж в мене вже є.

Та, незважаючи на те, що я її не прошу, вона завжди мене знаходить, принаймні так мені здається, і це мене непокоїть.

Джордж каже, що немає жодної потреби цим перейматися. На його думку, саме моя надмірна педантичність викликає в мене страх отримати більше, ніж мені належить. Насправді ж я не отримую і половини того, що мав би отримувати. Та мені здається, що він це говорить, лише щоб втішити мене.

Я помітив, що в човні кожного члена команди переслідує нав’язлива думка, що йому доводиться робити все за всіх, Гарріс зауважив, що працює лише він, а ми з Джорджем із цього користаємось. Джордж лише посміявся з Гаррісових слів і сказав, що все, що той робить, це їсть і спить, і був твердо переконаний у тому, що, коли хтось і робить якусь роботу, яка варта того, щоб її так називали, то це саме він, Джордж.

Він додав, що ще жодного разу йому не доводилося бувати в одній команді з такими ледарями, як Гарріс і я.

Це розвеселило Гарріса.

— Уявити тільки: старий Джордж розмірковує про роботу! — засміявся він. — Та якщо ти попрацюєш півгодини, ти ж умреш. Ти бачив коли-небудь, щоб Джордж працював? — додав він, обертаючись до мене.

Я змушений був погодитися з Гаррісом, тому що, принаймні від того часу, як ми вирушили в цю подорож, такого мені бачити не доводилось.

— І як же ти можеш про це знати? — заперечив Джордж. — Та не зійти мені з цього місця, якщо половину часу ти не спиш. Ти бачив, щоб Гарріс коли-небудь повністю прокинувся, окрім коли сідає їсти? — запитав Джордж, звертаючись до мене.

Любов до істини змусила мене підтримати і Джорджа. Від самого початку від Гарріса в човні користі було дуже мало.

— У кожному разі я працюю більше, ніж Джей, — промовив Гарріс у відповідь на звинувачення.

— Ну, менше просто нікуди, — відповів Джордж.

— Мені здається, Джей взагалі уявив себе пасажиром, — продовжував Гарріс.

Така ось вдячність за те, що я тягнув їх у їхньому жалюгідному старому човні від самого Кінґстона, за те, що наглядав за всім, влаштовував усе заради них, дбав про них, зі шкури ліз. Такий от світ!

Зрештою ми пристали на те, що Гарріс із Джорджем гребтимуть аж за Рединг, а звідти я тягтиму човна. Як на мене, гребти у важкому човні проти сильної течії — заняття не дуже приємне. Були часи, коли я хапався за важку роботу, але зараз я більше схильний поступатися нею молодим.

Я помітив, що більшість досвідчених гребців так само ніяковіють, щойно розуміють, що гребти буде непросто. Досвідченого гребця завжди можна розпізнати по тому, як він, розлігшись на подушках на дні човна, підбадьорює гребців оповідками про свої вражаючі подвиги, які він вчинив минулого сезону.

— Тільки не кажіть, що це важко! — попихкуючи люлькою, протяжливо звертається він до двох новачків, які, обливаючись потом, уже впродовж півтори години безупинно гребуть проти течії. — От минулого сезону якось пополудні ми з Джимом Біффлесом та Джеком гребли, не зупиняючись, від самого Марлоу аж до Горінга. Пам’ятаєш, Джеку?

Почувши, що до нього звертаються, Джек, який протягом останніх двох годин спить на своєму ложі, яке він змайстрував собі на носі човна з усіх покривал, плащів і решти того, що потрапило йому під руку, не розплющуючи очей, починає описувати всі подробиці того дня. Він пригадує, що крім надзвичайно стрімкої течії, яку їм доводилось долати впродовж усього шляху, треба було ще й боротися із сильним зустрічним вітром.

— Милі тридцять чотири ми тоді, напевно, пройшли, — продовжує оповідач, протягуючи руку ще за однією подушкою, щоб підкласти її собі під голову.

— Та ні, Томе, ти вже так не перебільшуй, — бурмоче Джек із нотками легкого докору в голосі. — Щонайбільше тридцять три.

І, втомившись від такої виснажливої розмови, Том і Джек знову поринають у сон. А двоє простодушних хлопчаків переповнюються гордощами з того, що їм дозволили везти у човні таких чудових гребців, як Джек і Том, і ще з більшою запопадливістю налягають на весла.