Троє в одному човні (як не рахувати собаки): читать книгу онлайн полностью и бесплатно

Ні яловичина, ні полуниці з вершками теж не здавалися щасливими, скоріше навпаки.

О шостій обід був готовий. Запрошення до їдальні не викликало жодного ентузіазму. Однак наш герой усвідомлював, що там було дещо з того, на що він витратив свої два фунти і п’ять шилінгів, тож, притримуючись за канати та спираючись на все, що потрапляло під руки, він спустився донизу. Щойно він зійшов сходами, його зустрів приємний запах цибулі і гарячої шинки, до якого домішувалися аромати смаженої риби та зелені. Потім з’явився стюард з улесливою посмішкою на вустах:

— Що накажете подавати, сер?

— Витягни мене звідси, — почулася слабка відповідь.

Мого друга швиденько підняли нагору, посадили з підвітряного боку і залишили самого.

Протягом наступних чотирьох днів він вів просте і чисте життя, жуючи сухі крекери, які йому приносив офіціант (щодо офіціанта, то не схоже було на те, що він їв лише крекери), і запиваючи їх содовою. Проте ближче до суботи мій товариш дещо віджив і попросив, щоб йому принесли слабенького чаю з грінками, а в понеділок уже наминав курячий бульйон. Він зійшов з корабля у вівторок, і коли той, залишаючи по собі клуби пари, відійшов від причалу, з жалем дивився йому вслід.

— Прощавай, — сказав він, — прощавай, моя їжа на цілих два фунти, яка належить мені і якої я так і не скуштував.

А до того він подумав, що, якби йому дали ще один день, він, напевно, зміг би все надолужити.

Тому я так заперечую проти поїздки на море. Ні, все, про що я розповідав, мене не стосується. Я ніколи не страждав від хитавиці. Я хвилювався за Джорджа. А Джордж відповів, що з ним усе буде гаразд, і, напевно, йому навіть сподобалося б, але він застеріг мене і Гарріса, щоб ми навіть не мріяли про це, тому що, на його переконання, ми обов’язково захворіємо. Гарріс додав, що для нього завжди було таємницею, як люди можуть потерпати через морську хворобу. На його думку, вони просто прикидаються, аби привернути до себе увагу. Він розповів, що кілька разів намагався зробити те саме, але йому ніколи не вдавалося.

Потім він почав розповідати нам анекдоти про те, як перетинав Ла-Манш. Хитало так, що пасажири змушені були прив’язувати себе до койок, і він та капітан були єдиними особами на борту, кого оминула хвороба. Іноді у розповіді серед тих, хто не захворів, з’являвся помічник капітана, але кожного разу — Гарріс і ще хтось. Якщо когось іще не було, то був лише він сам.

Цікаво, що ніхто ніколи не страждає від морської хвороби на суші. У морі раз від разу бачиш, що багатьом людям надзвичайно погано, кожен корабель переповнений цими страждальцями. Але на суші я ще не зустрічав жодної людини, котра бодай уявляла б, що таке морська хвороба. Куди зникають ті тисячі матросів, які не витримують хитавиці і якими аж кишить кожен корабель, для мене і досі залишається таємницею.

Якби більшість людей були схожі на хлопчину, що його я зустрів одного дня на пароплаві, який прямував до Ярмута, я міг би вважати, що загадка доволі проста. Пригадую, судно щойно відійшло від берега Саусенда. Хлопчина висунувся з ілюмінатора і перебував у досить небезпечному положенні. Я підійшов до нього і спробував урятувати.

— Ану, малий! Давай швиденько назад, — сказав я, торсаючи його за плече. — Ти випадеш за борт.

— Боже! Краще нехай так, — то була єдина відповідь, якої мені вдалося домогтися. Я змушений був залишити його.

Три тижні потому я зустрів його в ресторані одного з готелів Бата. Він описував свої подорожі і з захопленням розповідав, як любить море.

— Так, я добрий моряк! — відповів він на якесь сповнене заздрощів запитання юнака, який тихо сидів поряд. — Гаразд, визнаю, одного разу трохи знудило. Це було неподалік мису Горн. Наступного ранку судно зазнало аварії.

Я спитав:

— Хіба це не ви страждали біля пірсу Саусенд, та так, що ладні були викинутися з ілюмінатора?

— Пірс Саусенд? — дещо невпевнено перепитав він.

— Так, пароплав ішов до Ярмута. Три тижні тому, у п’ятницю.

— А-а, так-так, пам’ятаю, як зараз, — відповів він. Його голос став бадьорішим: — Того дня в мене страшенно боліла голова. Ви знаєте, це все через соління. Таке пристойне судно, і такі паскудні соління. Я таких ще не їв. Ви, гадаю, їх не куштували?

Для себе я знайшов відмінний профілактичний засіб проти морської хвороби — я намагався балансувати. Ви стаєте в центрі палуби і, коли пароплав починає гойдати, також рухаєте тілом, намагаючись весь час тримати його прямо. Коли ніс корабля йде догори, можна нахилитися вперед, мало не торкаючись до палуби лобом; коли підіймається корма — можна навіть майже лягти на спину. Це дуже добре працює протягом години або двох, але робити так протягом тижня неможливо.

Джордж сказав:

— Давайте підемо по річці.

І додав, що в нас буде все, чого ми прагнемо: свіже повітря, моціон, тиша і спокій. Постійна зміна пейзажу допоможе позбавитися непотрібних думок (навіть тих, що є в Гарріса), а фізична праця додасть апетиту та зміцнить сон.

Гарріс був не впевнений, що Джорджеві потрібно щось для зміцнення сну. Він і так міцно спить, тому додаткове зміцнення може стати навіть небезпечним. Потім Гарріс додав, що не дуже добре розуміє, як Джордж збирається спати більше, ніж зараз, бо доба як улітку, так і взимку має лише двадцять чотири години. Але якщо Джордж все ж таки спатиме більше, то з таким самим успіхом був би ладен вже й померти, бо зможе заощадити на харчах і витратах на житло.

Потім Гарріс сказав, що, як на нього, річка підійде йому ідеально. Я не знаю, що таке ідеально (окрім ціни в шість пенсів за чай, який включає в себе ще й хліб із маслом і тістечко. Недорого, якщо ви не обідали). Але, якщо Гарріс так сказав, мабуть, так воно і є.

Це влаштовувало мене теж, і ми з Гаррісом в один голос сказали, що Джордж добре придумав. Ми сказали це так, що могло видатися, ніби ми зовсім не сподівалися, щоб Джордж міг висловити таку розумну пропозицію.

Єдиний, хто не був вражений новою пропозицією — це Монморансі. Нашого Монморансі річка не приваблювала ніколи.

— Це все дуже добре для вас, хлопці, — казав він, — вам це до вподоби, а мені — ні. Нíчого мені там робити. У пейзажах я нічого не тямлю, не курю. Якщо десь навіть і трапиться мені на очі якийсь щур, то ви ж не зупинитесь, а коли я засну, ви будете казитися біля човна і викинете мене у воду. Якщо ви хочете знати мою думку, то все це я назвав би надзвичайною дурістю.