На ліси, на стежечки,
На поля лягла.
Пов’язала стрічечки
На стрункі тополі,
Й ті горять, як свічечки
Вогниками в полі.
І стоять пишаються
Всі садки шовкові,
Мов сільські дівчата
В золотій обнові.
Я дивлюсь на золото,
Що аж очі коле,
Ой, до чого ж хочеться
І мені в те поле –
Де стоїть пишається
Явір із вербою,
І гукає голосно
В гай мене з тобою.
5.9.1988 р.
Я – САМ СОБІ ДЕРЖАВА
Я сам собі – і брат, і сват,
І сам собі – держава,
Бо знаю, що ніхто не дасть,
Ні хліба, а ні сала.
А листя падають, летять,
Де кожний вірш, як поле битви,
Так, що ж і ще оті хотять? –
Які нас голять і без бритви.
Ти тільки, друже, в суть ту вникни!
13.11.2011 р.