Чортова корчма (збірка): читать книгу онлайн полностью и бесплатно

Лікар Дубан учив ся лічити з книжок грецьких, перських, арабських, латинських, сирійських, турецьких і гебрайських. Він був незвичайно проворний і розумів ся знаменито на всяких зелах та корінях, тому і приготовляв такі навіть лікарства, яких не було у тих книжках, Коли довідав ся про недугу великого князя і що ніякий лікар не може його вилічити, убрав ся як міг найліпше, та виєднав собі у князя послухане.

— Великий князю! — промовив лікар — я чув, що ніякий до тепер лікар не може ваше Величество вилічити з прокази, то я, наколи ваше Величество не погордить моїми лікарствами, обовязую ся сам вилічити!

Коли великий князь се почув, відповів лікареви так:

— Коли ти є так певним, що мене вилічиш з прокази, обіцяю тебе і твоїх наслідників збогатити, а крім того будеш моїм найблизшим повірником — але уважай, що не смієш мені давати пити ані прикладати ніяких лікарств!

— Можу і так вилічити ваше Величество, — відповів лікар, — і докажу се при помочи Бога, а завтра пічну лічити!

Лікар Дубан пішов сейчас домів і зробив пилаток (пилаток значить — гра, при котрій через перстень перекидуєсь галку, а також так зовесь сама гра), в нутрі від рукояти вигнутий і наповнив його зелами, які уважав взяти, щоби вилічити прокаженого князя. Також приготовив деревляну галку і з тим всім другого дня пішов до князя, упав перед ним на коліна, після східного звичаю, і поцілував землю на знак покори та підданства. Потім встав і прикладаючи ліву руку до грудий, поклонив ся великому князеви тай так говорить:

— Великий князю! в конечною річию, щоби ваша Високість сіли на коня і поіхали на площу де грають в пилаток.

Князь послухав ради лікаря, коли князь станув на місці гри, лікар прийшов до нього і дав йому деревляну кулю, котру приготовив.

— Ваше Величество, — каже лікар — забавляйте ся тою грою, кидайте тою кулею доти, поки руки і тіло вашого Величества не спотять ся. Коли лікарство, яке в нутрі сеї кулі я замкнув, розігрієсь від руки вашоі Високости, тоді доперва пічне ділати воно на цілім тілі. А як ваша Високість втомить ся, тоді треба покинути гру, бо у тій хвилі лікарство поможе. Тоді зараз треба вернути до палати, піти до парні, натирати і вмивати добре своє тіло — а опісля покласти ся спати. Другого дня ваша Високість почують ся зовсім здорові.

Великий князь взяв пилку, їздив на кони, кидав та ловив деревляну кулю через перстень (обруч) а дворяни помагали йому у тій грі, та віддавали йому кулю, коли він хибив. Така гра тревала досить довго, так, що руки і ціле його тіло покрило ся потом. Таким чином розігріте лікарство почало на проказу ділати. Тоді князь заперестав гру, вернув у палату, прийшов до парні та вчинив все те, що лікар наказав. На другий день князь вставши, здивував ся, серце його наповнилось радістю, бо проказа уступила, а тіло стало вже таке, як би прокази ніколи перед тим не було. Князь вбрав ся і пішов до кімнати, де принимав на послуханю своїх підданих. Тут зійшли ся також і дворяни великого князя, що хотіли з цікавости довідати ся, чи новому лікареви удаєсь ліченє? Коли побачили, що їх князь зовсім здоров, усі сердечно утішились.

Тоді увійшов до тої кімнати також лікар Дубан і хотів упасти перед великим князем на лице. Коли побачив се князь, прикликав його до себе, велів сісти біля себе, дякував йому за вилічене перед зібраними, та разом з ним засів до стола. Не на тім кінець, бо коли зібрані мали опустити княжу кімнату приказав скарбникови виплатити лікареви зі свого скарбу тисячу цекінів і вбрати в богату дворянську одіж. Опісля також нагороджував його щедро ріжними добродійствами.

Треба знати, що великий князь мав при собі великого везира (президент міністрів, що був при тім начальником військ), чоловіка незвичайно ласого, завидного та склонного до всяких проступків. Великий везир гнівав ся і не міг дивитись на се, що великий князь так щедро обдаровує лікаря. Тому він старав ся позбавити лікаря ласки у великого князя. Одного разу прийшов везир до великого князя і сказав, що має йому виявити одну велику тайну. Коли великий князь поспитав його, що се має бути, везир почав розказувати таке:

— Ваше Величество! На велику заносить ся небезпеку для володаря, коли володар віддавсь опіці такому лікареви чужинцеви, котрого вірність не є певна і досвідчена. А ваше Величество обсипує його добродійствами не знаючи про те, що лікар Дубан є поганим зрадником! Бо в якій иншій ціли він вкрутив би ся на сей двір ж не на те, щоби ваше Величество позбавити житя?

— Звідки про се знаєш і що мені тут балакаєш? — спитав гнівно князь. — Уважай собі, ти говориш з князем, тому говори правду, бо в те, щось сказав, не можу вірити!

— Ваше Величество! — відповів везир, — я о тім добре знаю і се хотів сказати, щоби ваше Величество не довіряли тому чоловікови. Зверніть, ваше Величество, на се свою увагу, коли ще доси сего не учинилисьте; бо ще раз кажу вам, що не для того прийшов тут яко лікар Дубан з Греції, котра є його вітчиною і не чого иншого вкрутив ся на двір вашого Величества, як лише, щоби сповнити свій злочинний намір, про котрий я говорив.

— Ні, се немислиме, везире, — перебив йому князь. — Я переконаний, що сей чоловік, котрого ти уважаєш за зрадника, є найчеснійшою і гарною людиною і тому не має на світі чоловіка, милійшого мені над него. Знаєш сам, яким ліком, а радше чудом вилічив мене з прокази. Наколи би хотів відібрати мені житє, то чому ж би давав мені його. — Вистарчило би, як би лишив мене у моій недузі, а тоді неминуча смерть мене чекала, бо житє моє в половині вже було знищене. Не підсувай мені отже несправедливих підозрінь, бо я місто, щоб тобі повірити, ще нині призначую сему великому чоловікови тисячу цекінів місячноі платні, котру буде побирати до кінця свого житя. Бо, хоч би поділив ся з ним всіми моїми скарбами і цілою моєю державою, то ще не потрафив би я винагородити йому сего, що він учинив для мене. Однак знаю я добре, до чого ти зміряєш: його чесноти викликують у тебе заздрість, але безуспішні твої заходи. Памятаю я гаразд, як то сказав один везир свому князеви Синдбадови, хотячи відвести його від вироку смерти на свого сина...

— Ваше Величество, даруйте мені мою смілість, та роскажіть ласкаво, що то сказав сей везир князеви свому Синдбадови, хотячи намовити його, щоб не казав сина убивати?..

Грецький князь прихилив ся до просьби свого везира і таке розказав йому:

— Сей везир, що вже не раз радив князеви Синдбадови, щоби не вірив скаргам мачохи і не робив так, щоби потім мав сего жалувати, розказав йому таку подію.

Один чоловік мав чудово гарну жінку, котру так горячо любив, що ніколи не зводив її з очий, о скільки позволяло йому на се його занятє. Коли раз важні справи змушували його віддалитись від жінки, купив сей чоловік папугу, котра не лише говорила, але вміла також оповісти про все, що лише при ній діяло ся. Опісля примістив її в клітці та віддав жінці, просячи її, щоб в часі подорожи держала папугу в своїм покою та опікувалась нею. Се зробивши, виїхав.

Коли вернув сей чоловік домів, сейчас став питати папугу про все, що діялось в часі його неприсутносте. Послугана птиця розказала йому много таких річий, за які дійсно мусів сей чоловік жалуватись на свою супругу. З початку гадала жінка, що зрадила її невільниця, однак довідалась, що причиною сих сплетень була папуга.

Тоді постановила жінка пімститись на папузі, а рівночасно відвернути від себе підозріня. Коли одного разу муж виїхав на цілий день, вона веліла одній своїй невільниці обертати під кліткою жорна, а другій кропити водою на подобу дощу з верху клітки, третій пересувати перед папугою зеркало, в ліво і право при блеску свічок.

Коли на слідуючий день вернув муж і питав ся папуги, що діялось підчас його неприсутности, сказала папуга: «Мій любий пане! — громи, дощ, та блискавиці так мені цілу ніч докучали, що ледвим могла видержати». Муж, котрий знав, що минулої ночи не було жадної бурі, повірив, що папуга ніколи правди не говорить. Розсердивсь отже і убив папугу. Доперва пізнійше дізнався муж від сусідів, що правду говорила папуга про його жінку і тому дуже жалував, що убив папугу...

Коли грецький князь скінчив оповідане про папугу, сказав:

— Так і ти намовляєш мене проти лікаря Дубана, котрий тобі нічо не винен, однак я не послухаю тебе, щобим опісля не жалував, як сей муж, що забив папугу.

— Ваше Величество, смерть папуги мало що значила, і знаю, що не довго жалував її пан. Однак чи ж тому, що заходить обава покараня невинного, не можна видати на нього засуду смерти? Чи ж не досить, що оскаржують його о наставанє на Ваше житє? Бо де ходить о заобезпеченє житя монарха, там звичайно підозрінє може служити правним доказом. Я однак не руководжусь ненавистю лише старанєм про ваше забезпеченє, коли ж воно не на місці, то узнаюсь сам гідним кари. Що до Дубана, то нехай ваше Величество бережеть ся його тому, що з певних жерел знаю, що він є шпіон, який настає на Ваше житє. Правда, він хвилево вилічив Вас, однак хто знає, чи сей лік не покажесь в невдовзі шкідливим.

Сі слова захитали первісну гадку князя. Повний страху говорив він:

— Справді везире се дуже можливе, про що говориш і що сей лікар дійсно міг прийти тут, щоби відобрати мені житє. Про се треба би роздумати...

— Найліпшим средством на се є післати сей час по лікаря Дубана і коли лиш прийде, кажи відрубати йому голову....

— Добре говориш, — відповів князь, — при чім казав прикликати лікаря. — Знаєш, — спитав князь, зрівши його, — пощо я закликав тебе?