Подається за вид.: Тобілевич (Карпенко-Карий) Іван. Драми і комедії, т. 5, с. 141—302.
1 Суєта — біблійний вислів «суєта суєт», що означає: дріб’язкові житейські турботи, марнота, приписується цареві Соломону (Еклезіаст,
2 Паска — те саме, що великдень — християнське весняне свято, присвячене воскресению міфічного засновника християнства — Христа.
3 Гавана — тут: цигарка з кубинського тютюну.
4 Страсть—вечірнє богослужіння в страсний четвер — останній перед Великоднем.
5 Смольний і нет и тут —перший у Росії середній навчально-виховний заклад для дівчат дворянського походження. Заснований 1734 р. в Петербурзі. Наприкінці XVIII і в XIX ст. був найбільш консервативним закладом у Росії. Ліквідований після Жовтневої революції.
6 Р і в’є р а — смуга узбережжя Середземного моря, яка включає Лазуровий берег та Італійську Рів’єру (від кордону Франції до м. Спеції в Італії). Найбільший курортний район Західної Європи.
7Оце недавно читав у чайнім домі трезвости,.—
20 грудня 1894 р. царський уряд затвердив Статут про кураторство над народною тверезістю, метою чого було поширення серед населення понять про шкідливість вживання міцних напоїв, а також вишукування засобів проведення вільного часу поза питтьовими установами: влаштування дешевих їдалень і чайних, бібліотек-читалень, проведення лекцій і співбесід тощо. В «Керівних вказівках для діяльності кураторств над народною тверезістю», затверджених у 1897 р., серед засобів відвернення населення від пияцтва вперше названо на восьмому місці народні театри.
«Гус и».— Йдеться про байку російського письменника Івана Андрійовича Крилова (1769—1844).
Покрова — релігійне свято, що відзначається православною церквою Л жовтня за ст. ст.
10 К о р о л е н к о... Писатель? — Мається на увазі російський письменник Володимир Галактіонович Короленко (1853—1921).
11 Действительный статский — дійсний статський радник у табелі про ранги — цивільний чин четвертого класу, що відповідав військовому генерал-майору.
12 Статський (радник) —цивільний чин п’ятого класу, що відповідав придворному церемоніймейстеру.
,3...в Лубнях — дуже гарно! Сула, гори, монастир...— Лубні — старовинна народна назва міста Лубни (тепер—.райцентр Полтавської області); Сула — річка на Полтавщині; лубенський Преобра-женський монастир — колишній православний, монастир, заснований 1619 р. у с. Мгарі (збереглися споруди Преображенського собору і дзвіниці).
14 Пальмерстон Генрі Джон Темпл (1784—1865) —лорд, англійський державний діяч, з 1852 р.— міністр внутрішніх справ, а з 1855 р.— прем’єр-міністр Великобританії. Натхненник Кримської війни 1853— 1856 ^>р.
13 Фігнер Микола Миколайович (1857—1918) —російський опериий артист (лірико-драматичний тенор).
16 Соб і нов Леонід Віталійович (1872—1934) —російський оперний артист (ліричний тенор).
17 Вот в воїнственнім азарті воєвода Пальмерсто и...— Цитується у дещо зміненому вигляді перша строфа російського казенно-патріотичного вірша «На нынешнюю войну», вперше надрукованого під цим заголовком в газеті «Северная .пчела» (1854, № 37). Вірш з’явився без позначення імені автора, яким був В. П. Алфер’єв. Схвалений царем Миколою І, широкопопулярний в роки Кримської війни, він пропагувався і в наступні десятиліття.
ЖИТЕЙСЬКЕ МОРЕ Комедія в 4 діях (протяг «Суєти»)
Вперше надруковано у вид.: Тобілевич (Карпенко-Ксірий) Іван. Драми і комедії, т. 5, с. 303—440.
Вперше виставленог8 січня 1905 р. в Києві «Трупою П. К. Саксаганського і М. К. Садовського».
Комедія була задумана як продовження сюжету «Суєти» (1903), однак приступив І. К. Тобілевич до здійснення цього наміру тільки навесні 1904 р. С. В. Тобілевич помилилася, стверджуючи, нібито «відпочивши трохи від творчої роботи письменника, Іван Карпович у серпні 1904 року почав писати п’єсу «Житейське море», продовження «Суєти» (Тобілевич С. Мої стежки і зустрічі, с. 345). Насправді ж початок роботи над комедією «Житейське море», пов’язаний с перебуванням драматурга на хуторі Надія в тра&ні-червні 1904 р. Сам І. К. Тобілевич у листі до сина Назара від
18 серпня 1904 р. з хутора Надія свідчить: «Я перші дні приїзду через всякі неприємні стосунки впротяг сезону потонув був в апатію, але мало-помалу виборсався з апатії і душевно рад, бо потеря енергії — послідній ступінь до вмирання всіх духовних сил чоловіка... Енергія — все!.. І от, поборовши апатію, я прийнявся за роботу. Довго мені не вдавалося напасти на стежку, довго я сидів за письменним столом, виймаючи перо з чорнильниці і знову його умочаючи. Останки апатії давили дух. Нарешті, тільки 25 мая я почав писати нову комедію «Житейське море», протяг «Суєти» в 4 діях. Ступінь за ступенем я оживав і сьогодні вчерні скінчив. Як радісно, коли чоловік воскресне духом і хоч що-небудь зробить! Нова комеді-я містить в собі суєтну кар’єру артиста Івана Барильченка — одного з героїв «Суєти». Чи вдалась вона мені, чи ні — не знаю. Здається, нічого собі написано, хоча я ще буду працювати з місяць над конечною обробкою, але можу сказати, що поправлю тільки стиль і дещо прибавлю, а в тім вигляді, як є, комедія готова. Може, на контрактах і ти її побачиш» (Карпенко-Карий /. (Тобілевич І. К>) Твори в 3-х т., т. З, с. 263—264). А ще через деякий час у листі до сина Назара від 10 серпня 1904 р. з Катеринослава І. К. Тобілевич писав: «Я скінчив нову комедію «Житейське море» і тепер маю вже матеріал для 5-го тома» (Там же, с. 265). Через чотири дні після цього автор надсилає свою комедію до цензури:
«В Главное управление по делам печати, отделение драматической цензуры коллежского секретаря Ивана Карповича Тобилевича Прошение.
Представляя при этом в двух экземплярах рукопись пьесы «Житейське море» в 4 актах и одну 60 коп [еечную] гербовую марку, покорнейше прошу разрешить таковую к представлению на сцене и цензурованный экземпляр выслать мне в Полтаву, просветительское здание.
Коллежский секретарь Ив. Тобилевич.
14 августа 1904 г., Екатеринослав, Летний театр» (ІДДІА СРСР у Ленінграді, ф. 776, оп. 25, 1904, спр. 5, арк. 198).
У цензорському висновку, підписаному камергером М. Алферакі 22 листопада 1904 р., сказано: «Не находя в этой пьесе ничего предосудительного, считаю возможным разрешить ее к представлению на сцене» (ЦДІА СРСР у Ленінграді, ф. 776, оп. 25, 1904, спр. 5, арк. 199—200).
Цензурований примірник рукопису комедії «Житейське море» зберігається в Ленінградській державній театральній бібліотеці ім. А. В. Луна-чарського за № 74257. На ньому штамп: «К представлению дозволено. С.-Петербург. 1904, 24 ноября. Цензор драматических сочинений». У Державному музеї театрального, музичного і кіномистецтва УРСР знаходиться автограф п’єси в трьох окремих зошитах (№ 9327—9329), з якого, очевидно, робився чистовий список для цензури.