Пузир. Якщо зібрались — клич!
Феноген вийшов.
(До Маюфеса.) Сідайте.
Мовчать
Трудне діло ваше... трудне. У мене своїх овець сорок тисяч, боюся, що паші не стане.
Маюфес. Де ж таки! Оце сказали: паші не стане!.. Торік, як я купив* у вас для одного німця валахів,— пам’ятаєте? — то для прийомки три дні їхали вашою землею... їхали ми цілий день. «Чия земля?» — питаємо. «Терентія Гавриловича Пузиря». На другий день знову питаємо: «Чия земля?» — «Терентія Гавриловича». І тілько на третій день, надвечір, почалась земля Гаврила Афаиасьєвича Чобота. Ха-ха! Княжество! Ціле княжество. Німець, що зо мною їхав, дивувався, хитав головою, цмокав губами, а на третій день, сміючись, сказав: «У цього хазяїна більше землі, ніж у нашім герцогстві». Єй-богу, так і сказав. Хе-хе-хе! Та щоб на таких степах не можна було випасти ще дванадцять тисяч овець?
Пузир. Та воно можна! А тілько я вам скажу, що, крім всього прочого, діло ваше огіасне... Я, знаєте, опасаюсь, щоб не було якої біди.
Маюфес. Помилуйте, чого бояться? Нічого боятись! Не такі голови це діло обміркували, щоб можна було боятись.
П у з.и р. Так то так! А тілько, знаєте, несостоятєльність на три милійона, та ще обміркована несостоятельність,— рідко кінчається благополучно!.. Щоб, бува, Петро не вскочив у злосні. А тут і я помагаю, переховую!
Маюфес. Що ви? Сохрани бог! Не такі люде ведуть і вестимуть діло... Петру Тимофеевичу помагають значні адвокати і самі найбагатчі купці та хазяїни. Я вже був у чотирьох — всі згодились: хто манухвактуру прийме, хто гурти, хто кінський завод, а з парового млина і винокурні горілку і борошно розвезем скрізь, постройки ж — діло рук чоловічих... хе-хе-хе! Ще й страхову премію візьмем. Не бійтесь, ми хапатись не будемо, а помалу, помалу все імініє зтаїть тихо, як віск на вогні...
Пузир. Опасне діло... А почому Петро Тимофієвич думає заплатить кредиторам, не чули?
Маюфес. Копійок по десять, а па худий кінець по двадцять копійок.
Пузир. Так. І Петру Тимофієвичу зо всіми розходами достанеться два милійона чотириста тисяч.
Маюфес. Ні, так не вийде. Рівно милійон назначено тілько на розплату і на всі розходи — агентів багато!
Пузир. Виходить, два милійона чистеньких? І це кругла сума! З нічого два милійона? Капитал! Такого капиталу кредитори не подарують. Найдуться завзяті, будуть судиться, а як діло дійде до суда — тоді*погана справа!..
Маюфес. Нікогда!! Візьміть в разсужденіє: вся ця сума розкинеться не на бідолах яких, а на московських, на лодзінських фабрикантів та на всякі банки! Фабриканти та банки розкинуть потері на других, підведуть свої баланси — і квіта. Ха-ха! Що їм така сума — виграшка!
Пузир. Еге! Для багатьох, мовляв, виграшка, а для одного капитал! З миру по нитці — голому сорочка!
Маюфес. Ха-ха-ха! Істина глибока.
Пузир. Ну, добре. Я переведу на свої степи дванадцять тисяч ваших овець до осені, а восени на салган разом з своїми. Це все добре... А яку ж я матиму користь за поміч?
Маюфес. От за цим же мене й послано до вас, щоб ви сказали свої умови.
Пузир. Трудне діло... Страшне, опасливо діло!.. Двадцять процентів з валової виручки. Менше не візьму.
Маюфес. А чом же не з чистої прибилі?
Пузир. Може, хто другий візьме з чистої.
Маюфес. Про других нічого й балакать. Все діло треба вести без документів, на честь! А кому ж повірить: тілько таким хазяїнам, як ви! Ви не захочете взять чужого?
Пу зир. Навіщо мені чуже, коли у мене й свого доволі... Так двадцять процентів з валової виручки. Коли согласні, переганяйте овець на мої степи.
М аюфе с. Ваше слово для всії околиці — закон, і вже коли не можна взять двадцять процентів з чистої прибилі, нехай буде з валової виручки. А дозвольте знать: які розходи будете лічить?
Пуз и р. Випас, чабани, догляд.
М аюфе с. Ваше слово — закон! А па які степи переганять овець?
Пузир. Па Суху Балку - три тисячі, на Роздолля — п’ять тисяч і на Кам’яний Брід 1 — чотири тисячі!
Маюфес. Завтра всі розпорядки зробимо... Терентій Гаврилович, я чоловік бідний, служу і вам, і Петру Тимофеевичу... Самі знаєте... Скілько ваша ласка?