Сава. Об цім ми побалакаєм з тобою опісля... Стілько, панове, разом наград, що я не знаю, що й сказать! Завтра приїду сам в Немирів і там подякую ясновельможного гетьмана за його ласку до мене! Джуро, меду!
Жезніцький. Тепер пану полковнику і шляхтичу не випада стоять, як перше, за хлопські інтереси, повинен він оберігати інтереси панські.
Джура вносить мед.
Чалий (налива кубки). Холопський і панський інтерес один: спокій і добробит! Але краще ми не будемо про це балакать, бо пан Жезніцький занадто розходиться зо мною у поглядах і вийде суперечка, а у такі щасливії хвилини я б не хотів сваритися з гостями дорогими. Прошу, панове.
Яворський (бере кубок). Слухаю пана!
Жезніцький. За здоров’я прекрасної пані полковни-кової і її сина.
П’ють.
Чалий (знов наливає). А пан Шмигельський ще не вертався?
Жезніцький. Нема ще й досі, і ясновельможний гетьман тривожиться.
Чалий. Я й сам в тривозі немалій, бо маю відомості, що тут десь недалеко Гнат Голий, і завтра я сам хочу йти шукать його ватагу... Прошу, пайове!
Яворський (бере кубок). Слухаю пана!
Жезніцький (бере кубок). Пан Шмигельський заздрить пану полковнику і, не пораявшись, пішов сам у погоню, щоб самостійно лаври взять.
Чалий (наливає). Пан Шмигельський — лицар. Велику має честь і славу при всіх дворах панських і нікому не завидує! Панове, прошу! (Бере кубок.)
Яворський (бере кубок). Слухаю пана.
Жезніцький. Ну та й слухняний же пан Яворський, коли приходиться пить мед!
Чалий. Зосю! Почастуй нас, рибко!
Зося (наливає). Прошу випить за здоров’я мого гайдамаки!
Жезніцький. Шляхтича!
Яворський (бере кубок). Слухаю пані!
Жезніцький. Прекрасну пані Зофію пан Яворський слуха, а свою пані не слуха!
Яворський. Ба, слухаю! Присягаю! Ми так кохаємось, що жить одно без другого не можем. От я вже зану-дився за моєю панею, бо хвилина без неї мені віком здається!
Жезніцький (Чалому). Бреше! Щодня б’є канчуком! Ну, пане Яворський, їдемо до Немирова.
Яворський. Слухаю пана.
Жезніцький. А як же б пан не послухав, коли вже сонце над заході і треба засвітла добратися до замку, щоб часом де не злапав нас бестія Голий!
Чалий. При вас мало не ціла хоругв козаків — і пан боїться?
Яворський. Я? Ні крапелини, присягаю! Що я їм зробив?..
Чалий. І правда. А пан Жезніцький?
Жезніцький. У-у! Противні морди! Але і я їх не боюся, коли вони сидять у мене в тюрмі. (Сміється.) Прощайте! (Іде до дверей.)
Яворський. Завтра побачимось!
Чалий. Як будем живі!