Гнат. А тепер дай і мені доброго чого напитись, бо всього пече.
Знахар. Стривай, давай руку. О, тут ще багато крові. А не чуєш, ніде тепленька не тече?
Гнат. Не чую. Певно, рани невеликі й зашкорубли. Обдивимось завтра.
Знахар. На, пий. Це зілля тебе зараз підтримає і сон добрий дасть.
Гнат (п'є). Ну, пане ляше, давай побалакаєм, бо скоро тобі стане легше — я тебе повісю.
Шмигельський. Я не собака, щоб мене вішать! Хіба немає інших кар? Посади на палю або шкуру здери з живого.
Гнат. Знайомий голос, і балачка чисто запорозька. Хто ти?
Шмигельський. Іван Шмигельський, приятель твого найпершого друга й побратима.
Гнат. Сави??! Пізнав! О, чом же ти не Сава! Я б тебе не вішав, а на цепу водив би за собою, а потім вимотав би жили з тебе.
Шмигельський. Мотай і з мене жили. Роби зо мною все, що з Савою б робив, і заспокой свою ти наболілу душу. Ні ти, ні я, ні Сава в тім пе винуваті, що йшли ми різними шляхами... А якби Сави слухав ти, не так би склалося, як зараз є.
Гнат. Найшовся б инчий Сава! Багато зрадників настало, що за панські ласощі й принади свій кидають народ і віру, до инчого люду пристають та й ворогують там проти братів своїх далеко гірше й більше, ніж сам ворог!.. Скажи мені: що Сава, як живе? Чи простим козаком, яким і був, чи паном став, як усі пани?
Шмигельський. Для всякого створіння назначено, де й і як йому слід жити!.. Риба живе у чистій воді, птиця в повітрі, звір в норах, а чоловік повинен жити так, як йому здається краще! Сава живе, як Сава; Гнат живе, як Гнат; Потоцький, як Потоцький.
Гнат. В розкошах один, а тисячі без хліба? На палю б вас усіх!
Шмигельський. І тебе на палю треба посадить за те, що ти не знаєш, чого хочеш!
Гнат. Рівності!
Шмигельський. Однакових листів на дереві нема.
Гнат. Будь собі хоч семи п’ядей у лобі, носи на плечах скелі, але на мене й на моє руки не піднімай!
Шмигельський. Одначе ти піднімаєш руку на моє життя, а хто ж тобі на це дав право?
Г н а т. Ти — зрадник! А поки душа моя живе у моїм тілі, ніхто не спинить мої руки. Вони не перестануть тих карати, що зрадили народові свойому і одсахнулися від нього за панські ласощі й принади.
Шмигельський. І ти зрадник! Зрадив ти законам Речі Посполитої! Ти проливаєш кров і винуватих, і невинних; ми ж винні тілько в тім, що думали не так, як ти, а все ж таки служили краю.
Гнат. Панам!
Шмигельський. Тобі здається так, а нам інакше. За кривди панські ти хочеш помстою платить, шукаючи у тім для ран народних ліків; а ми лічить хотіли тим народне лихо, щоб гайдамацтво знищить і дати спокій Україні!
Гнат. Панам!!
Шмигельський. Нас бог розсудить там, а поки що суди мене, як хочеш, сам!
Гнат (мовчить). Жаль твого розуму. Я б тебе не покарав, якби був певен в тім, що до моїх думок пристанеш і Саву покарать мені поможеш!
Шмигельський. Ні, Гнате! Як сонце й місяць ніколи не зійдуться на своїй путі, так ми не зійдемось думками.
Гнат. Правда! Нас порівня лиш домовина. Пани-брат-тя. виведіть пана Івана за кіш і там прострельте йому лоба. Та викопайте яму для Микити, Молочая й для пана Івана; він варт того, щоб поховать його з січовиками вкупі.
Шмигельський. Спасибі, пане отамане, за честь! Ще ласки я прошу: звели, щоб по мені стріляли три або чотири — певніща смерть, бо коли один добре не влучить, пройдеться знову добивати, як собаку.
1-й запорожець. Я в ухо тобі стрельну — і зразу смерть.
Шмигельський. Ну, гаразд... Прощай, Г нате!.. Ходім, пани-браття.