.Всі запорожці. Гей, до помсти! Нападем на Неми-рів! Спалим!
Чалий.! Підождіть, панове, до слушного часу, не псуйте ви моїх замірів, а тоді разом заплатимо за все; тепер ми ще не готові! *
Г н а т. А-а!.. Згинь все, що так вагається, як Сава! Не треба нам такого кошового!
Запорожці. Не треба!!
Гнат. Згинь і вся пузата старшина на Січі, коли вона боїться смерті глянуть в вічі і нас мовчать примусює у такий час, коли очима й ухами своїми ми бачимо і чуємо, які страшенні кривди роблять нам! Не хочу я так жить, як тхір; не хочу я паскудить світ! Нащо те життя мені здалося, коли щодня безчестям покривають голови козачі? Краще смерть, ніж тут сидіть нам по кущах, поки не витягнуть усіх на палю! Не треба мені моєї голови! Коли її у полі я за правду не складу — нехай за правду кат рубає! Хто ж смерті з вас боїться, кому життя миліще честі, той на піч нехай іде і там сидить з дідами! Гей, товариші! Хто до помсти, той за мною!
Всі. Всі, до одного усі!
Запорожець. Не треба Чалого!
Всі. Не треба!
Запорожці. Він вагається! -
2-й запорожець. Нехай Гнат Голий буде нашим отаманом.
В с і (гвалтовно). Гнат отаманом!
Чуть голоси: «Чалий», ім’я Гната переважно, потім Чалого не чуть.
Гнат, Гнат, Чалий! Гнат отаманом!
Запорожці (роблять біля Гната коло). Веди нас, Гнате, ти!*
Гнат. На Тульчин, на Немирів, заплатимо за кров своїх братів!
Всі. О-о! Заплатимо!
Завіса.
КАРТИНА 2
Середина куреня. Вигляд конуса; дерева підрізано і верхи їх зведено докупи, потім зав’язано. Зверху навалено хворосту, трави, листя; замість стола великий круглий пеньок, замість стільців малі пеньки навколо. В глибині ліжко з дровеняк, заслано воловою шкурою, в головах сідло.
ЯВА І
Чалий і Шмигельський.
Чалий сидить біля стола, схиливши голову на руки, Шмигельський
стоїть. Мовчать.
Чалий. Все пропало!.. Немає згоди, немає одностайності між нами. Одна біда повинна б всіх єднать докупи, а ми йдемо урозтіч!.. Нічому лихо нас не научило!..
Шмигельський. Біда, що кожний хоче старшим бути і керувать, а через те один — будує, другий — руйнує!
Чалий. І от усе зруйновано, усе пропало.
Шмигельський. Ні, ще не все пропало, Саво!
Чалий. Все, все, все! (Встає.) Жадоба помсти в них така велика, що здержати її, як здержать воду ту, що ринула крізь прорвану греблю, нема у чоловіка сили! І понесуть вони тепер на Україну і смуту, і пожежу, і кров проллють ріками, без жадної користі для народа, а потім і самі на гіалях всі сконають.
Шмигельський. Так будем рятувать Україну від гайдамацької руїни!
Чалий. Як же ти її, сердешну, порятуєш?