Всі. Не покинемо.
Гнат. Послухай мене!
Всі. Тихо, тихо! Слухайте сюди!
Всі стихають.
Гнат. Коли покинуть нас всі запорожці, то ми й самі!. Пани отамани і вся чесна громадо! Не ми гвалтуємо проти ляхів, але вони гвалтують проти нас! Вони самі людей усіх без милосердя смерті предають, аби попався, хоч і невинуватий, а потім ще й кричать на увесь світ, що ми харцизи, що ми плюндруєм край. Тепер у Січ он закликають всіх затим, мабуть,, щоб бенкети заводить, садити гопака, напившись всмак горілки, або щоб вкупі з кошовим ми посідали над Дніпром і удили удками рибу, тоді як тут неправда скрізь панує і ллється братня кров річками!..
По-лицарськи — нічого сказать! Чого ж мовчиш ти, Саво? Ти кошовий, ти нам усім старший, ти голова, скажи своє ти слово: що будемо робить?
Всі. Кажи, батьку отамане!
Чалий. Треба покоритися наказові.
Гнат. Як? Покинуть все і в Січ вернутись, а посполитим панщину робить?!!
Ч са л и й. Слухай.
Медвідь. Мовчи, Гнате! Слухаєм!
Всі. Слухаєм! Слухаєм!
Чалий. Посидимо до часу слушного ми тут, у цьому місці тихо; зберем до себе всі ватаги; за гроші ті, що маєм, придбаємо гармат як .можна більше; тим часом затихнуть трохи гвалтовнії листи магнатів, ослабне обережність в замках, у розкошах почнуть купатись знову вороги, московська варта від спокою засне, і вже тоді розправим крила, та не загонами малими, а військом дужим, як батько наш Богдан колись, на замки їх безпечні нападем! В бою на груди — груди ми візьмем верх; я певен в тім, бо набереться війська десять тисяч,— тоді усіх панів заставим поважати нашу віру, дать суд і пільги посполитим!
-Гнат. Поки сонце зійде, роса очі виїсть! Навколо скрізь народ катують безоружний, а ми тут будемо мовчать і ждать? "
Чалий. Готов і зараз я віддати голову свою за скривджений наш люд, але що ж виграє від того люд той самий, коли я, як необачнеє хлоп’я, у поле вискочу з малими силами, а там поб’ють запевне нас і всіх потроху переловлять! Не хочу я так умирать, як той баран, що у різню його ввели і там, зв’язавши йому ноги, ножем блискучим вже біля горла повели, а він лежить та блимає очима! Я хочу вмерти так, як лицар: з шаблею в руці, в бою чеснім, помірявшись на силах з ворогами! Пождемо, панове! І ти, мій брате, не будь на цей час тим волом, що хоч печи його, а він не встане, коли ляже, і послухай моєї ради!
Медвідь. Пождемо?
Дехто. Пождемо...
Запорожці (неохоче). Як так, то й так...
ЯВА VIII
Ті ж, варта, з нею запорожець.
3-й запорожець. Аж ось де кіш ви заснували? Ну й безпечно ж тут! Далеко безпечніше, ніж там у нас на Січі... Коли б мене Яків, що варту розводив, не пізнав і не гукнув
на мене, то в вік би вічний не догадався, що тут є кіш такий великий і на. Запорожжі славний своїми ватажками і фиглями з панами! Тут так усе, ніби у шапці-неви-димці!
1-й запорожець. А ти звідкіль? Здається, ти на Україну поїхав коней купувати для коша?
3-й запорожець. Поїхало нас дев'ятнадцять, а тілько я один утік.
1-й запорожець. А другі ж де?
3-й запорожець. Повісили в Немирові.
Г р и в а. За віщо?
3-й запорожець. За шию!
Чалий. Та ти, брат, не пустуй, а діло нам скажи.
3-й запорожець. А що ж тут говорить? За гайдамаків всіх їх полічили, і як вони не одмовлялись — не помогло! Скарать же були раді, бо знали ще, що й гроші є,— то й гроші всі досталися сіпакам! А я не був на той час з ними, так заховався у своїх людей, і думав я, що їх одпустять, а їх усіх на п’ятий день повісили. Тоді я сів на свого коня та так ушкварив, що й кінь здох через сутки. Тепер пішком до , Січі прямував, щоб сповістить принаймні кошового, де ділись братчики-січовики.