Шмигельський (читає). «Річ Посполита...»
Всі загули: «О-о-о!»
Чалий. Слухайте, пани-браття, тихо!
Шмигельський. «Річ Посполита жалобу московському урядові вчиняє, що запорожці, з’являючись на Україні, піднімають усе поспільство проти панів; що хлопи кидають грунти й оселю, ідуть в ліси й степи і там, при помочі січовиків, складаються в загони і, мов татари, нападають скрізь на шляхту, на жидів, навіть на замки; що край не має спокою, що все кругом плюндрують гайдамаки, пожежею й грабунком нищать Україну! А з поводу цього уряд московський приказує карати смертію тих січовиків, которі до гайдамак пристануть. Приказ цей об’являю і сам наказую від себе всім, хто на Україні,— вернутись в Січ, справляти службу військову, оберігать границі, не потурати гайдамакам, розганять їх, ловить утікачів і віддавать на суд військовий, щоб смертію карати непокірних».
Всі мовчать.
Чалий. Чули, панове?
Гнат. Це так! От і досиділись!
Починається гвалт: говорять всі разом. Серед гвалту повинні скілько можна виділятись Гнатові слова.
1-а купа.
Гнат. Пани ляхи самі всьому виною, вони знущаються над всім посполитством, що оселилося на слободах, вважаючи на привілеї!
Всі. Так, так...
Г н а т. З жидами, вірними своїми слугами, укупі зневажають віру православну, заводять унію. А пани, замість того щоб припинить себе і свою челядь, лютують на народ.
Бояться, щоб не повстали всі, та з страху самі себе розпалюють.
Всі. Правда, правда.
Гнат. Ощади не дають нікому, і вішають, і на кілки садовлять всіх, і винуватих і невинних. (Переходить в третю купу.)
2-а купа.
Г а в р и л о (почина на репліку: «От і досиділись»). Хоч не живи на світі!
Медвідь. Хто ж за нас заступиться, коли від нас і Запорожжя відсахнеться?
Г р и в а. А запорожців хіба милують?
Медвідь. Де зустріли — на палю!
1-й запорожець. Попустили себе так. Перше не посмів би ніхто з братчиками розправляться!
Г а в р и л о. Всі жили вільно на Вкраїні.
3-я к у п а.
2-й ч о л о в і к. Як же його видержиш, коли такі податки, що цілий рік треба робить, щоб хоч відкупитись.
Микита. І на панщину, і па варту, ще й гроші плати.
2-й чолові к. Коли ж робить на себе?
М и кита. Тепер вже ті й померли, що йшли на слободи і мали привілеї, а ми за них роби!
2-й чоловік. А тілько писнув хто, зараз на ланцюг, яке ж це життя? Хто його втерпить?
Микита. Не то на ланцюг, а й смерті вільно предать.
2-й чоловік (до запорожців). Просимо вас, братчики, не кидайте нас!