Потоцький. Потап! Дай кухоль води!
Потап дає.
Прошу пана напитись!
Яворський. Бардзо дзінькую! 28 Я нічого не їв.
Потоцький. Прошу, прошу випить.
Яворський п’є.
Тепер пан спокійніше мене буде слухати до краю.
Яворський. Слухаю пана!
Потоцький. Запроси шляхту сюди, тілько не всіх разом — перше двох-трьох.
Яворський. Слухаю пана. (Біжить, але од дверей хутко вертається, так ніби його знов Потоцький кликав.) Слухаю пана!
Потоцький. Пан все вже вислухав. Прошу іти тихо до салі, бо пан так прудко літає, що забува мої прикази часто.
Яворський. Слухаю пана. (Пішов тихо.)
Потоцький сміється. Входе Жезніцький.
ЯВА III Ті ж і Жезніцький.
Жезніцький. Четвертував і розіслав скрізь шматки від падла Сави Чалого.
Потоцький. Коли б той Сава та не воскрес. Ти ріжеш їх, як тих курчат, а вони плодяться, як пацюки.
Жезніцький. То мені сором. Я ще нікого не зарізав, а смерті предаю харцизів по закону.
Потоцький. Що є нового?
Жезніцький. Коли ми голову Сави, настромивши на палю, ставили на майдані, я запримітив двадцять запорожців.
Потоцький. Ну?!
Шмигельський (про себе). Нові жертви.
Жезніцький. Або ж вони хотіли Саву визволить, або розглядають замок, щоб зненацька напасти.
Шмигельський. Ясновельможний! Запорожці ці тут третій день, вони купують коні для коша.
Жезніцький. То хитрість козацька; це гайдамаки, я їх добре знаю: пики страшні, замурзані, очі як у вовків, і ні один бестія не уклонився мені, і ні один, побачивши, як ми стромляєм палю, не сказав — боже поможи!
Потоцький. Чого ти захотів! Вели їх всіх захопить, допитайся — звідкіля, чого?
Шмигельський. Коней купують, запевняю! Потоцький. Обережність не вадить!
Жезніцький. То я їх зараз захоплю і посадю в тюрму. (Вийшов.)
ЯВА IV
Я в о р с ь к и й, пані Качинська з дочкою (вони кланяються). Потоцький сидить, ледь кивнувши головою. Качинська держить молоденьку дочку за руку.
Качинська. А це моя дорога єдина цурка 29, єдина утіха! (До дочки.) Кланяйся!
[28] Дуже дякую! (польськ.) — Ред.
[29] Дочка (польськ.).— Ред.