Микита. На ганку сам сидить Потоцький, і на його очах волохи роблять осудовисько з жінками і дівками!
Всі. Веди нас, Саво!
Медвідь. З дрючками, з косами — ми будем боронити рідних!
Всі. Помремо всі разом!
Медвідь. Запалим зараз все село і двір.
Всі. Запалимо! Саво, веди нас!
Чалий. Не можу я на страту всіх вести вас безоружних! Я сам тремтю увесь від злоби, а мушу здержувать себе!.. Он як озвірюють наші серця! Та краще жить з вовками в лісі, аніж з чмостивими панами на слободах!
ЯВА IX Ті ж і Гнат.
Гнат (на ньому куртка і штани з телячої шкури, на но-гах постоли, сорочка обмочена в дьоготь; при боці шабля, в руках мушкет). Сава тут?
Чалий. Тут! Все знаю, брате, я і стою, як лев, прикований на ланцюзі; безсилля гнітить душу, а злість і помста палять серце!
Гнат. І злість, і помсту ми зараз вдовольним! От слухай. Як тільки запалили смоляні бочки і почали згнущатись над людьми волохи, ми в мить одну усі бочки киреями накрили, і вони погасли. На дворі темно стало так, мов хусткою всім очі зав’язало. Волохи очмаріли і всі стояли нерухомо; а ми тим часом коням їх, що у конов’язі стояли, розпорювали животи. Не вспіли ще до розуму прийти волохи, як крикнули страшенно ми: «Сава Чалий!» Волохи кинулись тоді до коней. Ми плюнули їм в вічі з десяти мушкетів і понеслись на своїх конях в степ!
Чалий. Орле мій, брате мій. (Обніма Гната.)
Гнат. Тепер же от що: тікайте всі до хат своїх.
Всі. Ведіть нас на волохів!
Чалий. Ідіть, привчайтесь слухать!
Виходять.
Медвідь (на виході). Ой горить душа! (Вийшов.)
Г рива. Ех, жаль, що тут немає хоч поганенької якої шкапи, вже б я від вас теж не відстав, а коса у мене добра й довга. (Вийшов.)
ЯВА X Сава і Гнат.
Гнат. Коли погоня буде, вони розділяться на три шматки. Своїх поставив я в засаду. Ми кинемось на них з обох боків’і ззаду, пальнувши перше із мушкетів; прочистимо ряди шаблями, а потім всі урозтіч!
Чалий. А коні наші де?
Гнат. Тут, біля дуба, у яру.
Вбіга Медвідь.
Медвідь. Летять волохи мов скажені, і шлях освічують верхові смоляними лихтарями.
Гнат. Від такого світла далеко не побачиш! Ходім! Поки вони піднімуться на гору, ми яром будем біля наших!
Чалий. О, коли б я мав тепер сто рук і в кожній зміг тримати десять шабель, щоб заплатить гордині і покарать її пиху, то і тоді б, здається, ще не вдовольнивсь. Ну, брате, або дома не бути, або слави добути!
Завіса.
ДІЯ ДРУГА
Палац. По підняттю завіси на сцені пусто.
ЯВА І