Медвідь. Ну, пане Саво, будь нашим отаманом. Порадь, порятуй, поки ще й нас не повішали та не попалили. Всі. Заступись!
Чалий. Аби слухали.
Медвідь. Що ти звелиш, все зробимо.
Всі. Все, приказуй!
Чалий. Гаразд. Тілько перше всього ви знать повинні й наші думи, і наші сили, щоб зважить все, на що йдете, та щоб не ремствували потім, коли нам буде неудача, бо ждати всього треба...
Всі. Слухаєм, слухаєм!
Чалий. У Чорнім лісі15, в яру глибокім, в гущавині такій, що тілько вуж пролізе, ми кошем оташувались. Позад коша глибокеє провалля, а спереду і з двох боків рови глибокі покопали і, порубавши столітнії дуби, один на одного звалили. Війська маєм ми всього двісті чоловік і одну гармату. Це наші сили, це наш замок, куди в пригоді ми можем заховатись! У цьому місці не то що пан Потоцький, а всі українські пани нехай зберуться', нас не добудуть, аби харчі були.
Грива. Я пристаю до вашого коша! І, поки смерть мене не скосить, косити буду сам!
Медвідь. І я пристану.
Чалий. Тепер, коли ви знаєте, які в нас сили, послухайте і наші думи.
Всі. Слухаєм, слухаєм. (Слухають, витягнувши голови.)
Чали*й. Я всю Україну об’їздив і серцем всім переконався, що жити тут немає сили: отак, як вам, отак, як цим немировським бабам, отак усюди всім! ГІани з жидами, вірними своїми слугами, укупі знущаються над всім поспільством і знову зневажають віру православну, заводячи скрізь унію свою. Немає инчого рятунку: стару Україну покинуть треба всім і заснувати нову на вільних козацьких степах біля Лугу Великого 1С, за порогами понад Дніпром. Нехай зостануться мостивії пани самі в своїх маетностях великих і нюхають ті весняні квітки, за котрі панщину робити заставляють! Скажіть же всі, чи згодні ви зі мною?
Всі. Згода, згода!
Медвідь. Веди нас, Саво, куди знаєш.
Всі. Всі підемо.
Грива. З тобою, Саво, і на смерть не страшно.
Гаврило. Як умирать, то й умирать.
1-й чоловік. Таке триклятеє життя, що жалкувать його не варт.
. Медвідь. Ми всі наважились уже тікать; та тілько як же воно буде, коли не пустять, коли з путі знов за чуприни всіх нас приведуть назад?
Всі. Еге... як же воно буде?
Чалий. Завтра всі будьте готові покинути село. Уля-гома, коли в дворі погасять світло, ми запалим оцю хату. Це буде гасло. Рушайте всі тоді з худобою., жінками й дітьми до нашого коша, дорогу вам покажуть; ми ж нападем на двір і разом з тим підпалим всю оселю. Нічна доба, пожежа, пальба з мушкетів і гармати перелякають так усіх
панів і слуг їх вірних, Що вони, мов вівці, очмаріють і всі розбіжаться врозтіч!..
ЯВА VIII Вбігає М и к и т а. Т і ж і Микита.
Микита. Ой пани-браття, страшно й розказувать, не то дивитися, що зараз робиться в дворі... 17
Всі. А що там?
Микита. Зігнали все село до двору.
Чалий. Ну?
Микита. Все дворище освічено смоляними бочками. Волохи стали у дві лави, а поміж лав стоїть народ. Позад людей волохи кінні, і, нахиливши гострі списи до людей, на них всі наступають. Народ іде по лаві, а тут волохи з двох боків б’ють всіх по чім попало батогами! Коли дійдуть всі до кінця лави, то знов женуть людей в другий кінець і знову б’ють всіх батогами... Гвалт стоїть страшенний. Старий Хар-ко лежить вже мертвий!
Медвідь. Прокляті! Прокляті! Батька вбили... (Хватає себе за волосся.)
Всі. О-о-о!