ЯВА II
Степан, а потім Марися. •
Степан (роздягається). І хто б сподівався, що так скінчиться сватання? Добре й Націевському сердешному досталось, одначе хоч би тобі пару з рота пустив!.. Як приїхав, то слабів дві неділі. Я його питаю: а що, як?.. Нічого, каже, приймали гаряче. Тепер і сам бачу, що гаряче. Погані наші діла, усе пішло шкереберть — і в дворянстві одказали, і земський суд скасували, 17 і я остався за штатом — і куди примоститься, сам пе знаю...
Входе Марися.
Марися. Стьопа! При їхав? Здрастуй, братику! (Обніма його.) Слава богу, що ти приїхав,— ми вже з мочі вибились і ради не дамо!.. Батько дуже слабі,— мабуть, умруть. (Плаче.)
Степан. Що ж йому таке?
Марися. Одно до другого... Тут оказія з тим женихом, ти, мабуть, чув?
Степан. Чув, -Омелько розказував.
Марися. Не вспіли батько очунять після тієї оказії, а тут Красовський зібрав людей, виганяв нас з села, хотів розвалить хату; батько дуже сердились, сварились, кричали, і з ними зробилась якась причина: упали на землю зовсім як мертві. А, не доведи господи!.. Ми з матір’ю в ногах у Красовського валялись — насилу одпросились на місяць, та й то дядько Гервасій заступились... І це ще не кінець! Пройшло скілько днів, батько стали поправляться, як знову получили бумагу, що в дворянстві одказано, і зовсім уже занедужали, з сили вибились, нічого.,не їдять... все зітхають та читають ту проклятущу бумагу... Коли б хоч з Красовським помирились, а то він знищить нас зовсім; завтра строк вибираться, а куди вибираться, що робить з слабим батьком, самі не знаємо! Слава богу, хоч ти приїхав!
Степан. От наказаніє господнє!.. Не знаю, як і признаться тепер батькові!.. Я вже, Марисю, теж не служу — мене за штатом оставили.
Марися. Не кажи, не кажи батькові, борони боже! Вони зараз і вмруть, як ще довідаються, що й ти не служиш. Після скажеш...
Степан. А мати ж де?
Марися. Пішли до дядюшки Гервасія просить, щоб помирився з батьком, чи не дасть якої ради,— його так татко любили, завіїїе слухали — і посварились...
С т е п а н. А за що ж уже з Гервасієм папінька посварився?
Марися. Багато говорить, я тобі послі розкажу,— а тепер іди до батька, вони тебе дуже нетерпляче ждали. Тілько не кажи, що ти не служиш, борони боже! Послі...
С т е п а п. У мене аж ноги стали труситься... Стілько біди кругом, що й... (Махнувши рукою, пішов у бокові двері.)
ЯВА III
Марися, а потім Микола і Степан.
Марися (одна). А, господи милосердний! Верни ти спокій і мир у нашу сім’ю! Так уже вимучились всі, що, здається, і умерти було б краще, ніж щодня турбоваться і не бачить краю всім бідам і напастям! На дядюшку Гервасія уся надія... Чи ублагають же то його мати?
Входе Микола.
Ну що? Мати у вас?
Микола. У нас. Батько згодилися, зараз прийдуть сюди. Я почув і побіг мерщій тобі сказать про цю радість! Може, й нам щастя знову усміхнеться!
Марися. Слава богу!
М. и кола. Здається, і Степан приїхав?
Марися. Приїхав, він у батька.
Микола. То я зостанусь...
Входить Степан.
Степан. Іди, Марисю, папінька тебе кличуть. А, Микола! Здрастуй.
Микола (поцілувавшись). А що, як батько? Степан. Хоч і не питай!.. Змарніли зовсім.
Микола. Ти ж надовго приїхав?