Мартин. Спасибі!
Входе П р о т а с і й з жінкою, двома дочками.
От і Протасій з сімейством.
Дульський ховається між бабами.
Протасій. Всього доброго вам у хату! (До Мартина.) Голова трохи боліла після вчорашнього... А добре співа гражданський офицер, твії} зять! Я ще як жив на Дідовій Балці... А там здавна ос.івся Кирило Гарболінський, він був, кажуть, маркитантом в тисяча вісімсот двадцять дев’ятому году і нажився здорово: свій табун коней, пар сорок волів, корови, вівці... тоді не так ще сутужно було на землі, як тепер... А ми держали сад і став графа Рип’яшинськбго, на одкупі... Сад був чудесний... Одних груш, бувало, в Херсонщину фур десять одішлемо, а скілько свині поїдять, та доволі того з тебе, що ми тоді вигодували десять кабанів, та які кабани!..
Тимчасом як Протасій говоре, входе ще Сидорович з жінкою, здоровкаються, жінки цілуються; входе Марися; Сидорович глянув на Протасія, махнув рукою і пішов до Дульського. Слуха один Мартин, которий теж покида Протасія, і той, сказавши слів десять на вітер, заміча, іцо ніхто його не слуха, замовк і в цей мент побачив Дульського.
Ага! Дульський вже тут! Пане Мартине, # скоро будем обідать?
Мартин. От зараз прийде панич наш, він пішов трохи прогуляться...
Протасій (Дульському). От і добре, поки обідать, я тобі скінчу про церкву,— вчора не договорив, хтось перебив.
Д'у л ь с ь к и й (набік). Нікуди від нього не сховаєшся, заговорить на смерть.
Входе Р а ч и н с ь к п й з ж І и к о ю і ще гості. Цілуються. Протасій застукав Дульського і розказує йому, а той тілько головою хитає. Мартин почина нудиться: то в двері вигляда, то на столі поправля, то жінку манить до себе пальцем, шегічеться з нею, розводить руками, зве Марисю. Під кінець монологу він зовсім стурбований.
Протасій. Так ото, знаєш, поїхали ми у Кременчук 12 з Сидором Карповичем Жироїдовим, може, чув?.. Він літ п’ятнадцятьма може, й двадцять буде, як умер я Яструбин-цях І3... царство йому небесне... Балка упала на голову і вбила його.,, славний чоловік — я з ним спізнався ще у Плис-кові 14, імінії графа Лопушанського, Логіушанський охотник був на всю округу... Я в нього достав собі хорта, та така була собака, що зайцьові^й писнуть не дасть... Поїхав у Плисків до свого давнього знакомого Івана Жука, а старий Жук і каже: шкода, млин стоїть, поправляють. Нічого робить, стали ми годувать воли, а тут прийшов Сидор Карпович — він підрядився в Розлогах, у Херсонщині, строїть церкву і ото попросив мене поїхать з ним у Кременчук лісу куповать. Діло було напровесні. Не доїжджаючи Кременчука, є город Крилов15, а там живе давній мій приятель, ще й кум — Супостатов. Лісом торгує. Ми з ним у вен-герську кампанію 16 познакомились, я хрестив з його жінкою дочку у Митрофанова,— може, знаєш? Єлена Вікентьєвна...
Входе Омелько.
Омелько. Оказія, пане...
Мартин. А що? Де панич?
О м ел;ь ,к о. Подався у город.
Мартин. Як?
Омелько. Наняв Шулима, і той його повіз на своїй коняці у город.
Мартин. Брешеш, іроде!
Омелько. Побий мене бог! Я сам бачив, як виїхав з двору, ще й сказав мені: кланяйся своєму панові, скажи, щоб не ждали мене більш ніколи... Я, каже, пошуткував!.. Жид ударив кобилу батогом, повозка заторохтіла, і я більш нічого не чув.
Мартин. О господи! Що ж це? Насмішка? Не може статься, тобі так здалося!
Омелько. Та нехай мені повилазять! Коли не вірите, то спитайте Голду.
Мартин хватається за голову і сіда, гості сполошилися, шепнуться.
Дульський. Ходім, панове, бачите — чоловік у такій оказії, чого нам тут стирчать.
Виходять.
Перший гість (на відході). От тобі й заручини...
Д р у г и й , г і с т ь. От тобі й чиновний жених... Ха-ха!
Протасій. То я тобі другим разом розкажу. Прощайте!
В с і виходять.
Мартин (вскакує). Осудовисько! На весь світ осудо-висько!! Палажко! Що мені робить? Що нам робить?.. -