— Це що, справді Високий Бог? — спитав я у Лютого злякано.
— Тю! Ви що, дурні обоє? — Лютий вхоп мене за руку і потяг під міст, далі нашими шляхами. — То був такий самий малий, як оця абізяна. — Лютий тицьнув у Березня. — А Високий Бог — це вам не чувак на перилах. Це світло, Дніпро і свят. Людська кров — Теплий Високий Бог.
Лютий сказав це — і мені по шкірі пробіг мороз.
(Каже Лютий)
Маленький Березень глянув на Йоаникія і сказав мені:
— Його кров смикається. Або вся охолола.
Никій подивився на нас страшно і сказав:
— Я чую: тут хтось є. Тоне або пливе. Чиясь кров співає.
Ми з Березнем не чули.
Тоді Никій розвернувся і побіг, де кричала чиясь кров.
Ми бігли слідом.
КІТ
Я так і не дізнався, куди того вечора кликали мене моя і ще чиясь кров.
Можливо, моїй крові взагалі хотілося вирватися з мене і Востікти!
Господи, як я вмію заспокоювати!
Як тільки хто де плаче, і кров його реве, і все тіло годне вмерти — я можу кожного заспокоїти.
Що там казати, я зрозумів, як це робиться після того, як довелося заспокоювати Василія. Тільки єдиний разочок — і я вже казав, що більше нападів у нього не буде.
Але той раз він увесь смикався і ревів: окремо — тіло, окремо — розум, окремо — кров. І тоді стало ясно, що більше нічого-нічого немає, коли ротом іде піна, а губи чорні.
І тоді я заспокоїв цих трьох — і Василій зітхнув і впав. І заснув.
Тому я і кажу: коли вся вода в мені верещить — мене нікому заспокоїти.
Хай собі Востікає! Що я можу їй сказати? Та течи!
Батькам, звичайно ж, мене приніс Кіт у чоботях, але мама розказувала про це інакше.
ЖІНКА
(розповідь матері Йоаникія)
Але хто це?
Двері відчинені.
По моїй кімнаті хтось ходить.
Я кажу йому: нічого страшного, не лякайся.
Я кажу їй: нічого в цьому страшного.
Я кажу: хто це?