Прокляті: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

Під час цього затишшя я від нетерплячки вже підтанцьовую на місці, розмахую руками над головою та галасую. Все ще намагаючись не торкатися брудних, заплямованих ґрат власної залізної клітки, я кричу: «Агов! Я Медісон, я тут!» Я підбираю забруднену кульку попкорну й високо підкидаю її, волаючи: «Не можу дочекатися, коли познайомлюсь із вами!»

У цей час об'їдені, закривавлені кістки футболіста вже починають збиратися докупи, наче склеюючись, створюючи якусь подобу людської істоти; вони знову вкриваються м'язами та шкірою, поступово відтворюючи тіло чоловіка — і ось він, відновлений заради того, щоб ізнову терпіти муки, і знову — нескінченно, вічно.

Рогата фігура, начебто утамувавши голод, повертається до мене спиною та йде геть.

Мене охоплює розпач, і я кричу щосили. Ні, це нечесно, я сама розповіла вам, що кричати в Пеклі означає демонструвати дуже погані манери. Я вважаю крики жахливим порушенням етикету, але все одно волаю: «Пане Сатано!»

Висока, наче вежа, хвостата фігура зникла.

Із сусідньої клітки лунає голос Бабетти: «Який сьогодні день?»

Якщо дозволите, життя у Пеклі схоже на вінтажний мультик «Ворнер Бразерс», де герої постійно втрачають голови під гільйотинами та розлітаються на шматки від вибухів динаміту, а потім знову повністю відновлюються — саме вчасно для того, щоб стати жертвою нового насильства. У цій системі можна знайти водночас і втіху, й нудьгу.

Чийсь голос зазначає:

— Це не Сатана, — голос належить хлопчику-тінейджеру із сусідньої клітки. Він продовжує: — Це був Аріман, звичайний демон іранської пустелі, — на руці в хлопця широкий годинник підводника з функціями визначення глибини занурювання та вбудованим калькулятором. Взутий він у черевики фірми «Хаш Паппіз» на каучуковій підошві, а літні штани в нього такі короткі, що з-під них видно білі шкарпетки домашнього плетіння. Хлопець закотив очі, похитав головою і додав: — Блі-ін, ти що, і справді нічогісінько не петраєш у базовій прадавній крос-культурній теологічній антропології?

Бабетта присідає навпочіпки й плює, знову починаючи наводити блиск на підроблені туфлі, допомагаючи собі вологою серветкою.

— Заткни пельку, занудо, — каже вона.

— Помилилася, — визнаю я. Потім показую на себе пальцем — дідько, який грубий жест, навіть у нестерпному жарі Пекла я відчуваю, що червонію, і додаю: — Я Медісон.

— Знаю, — киває хлопець. — Я ж бо не глухий.

У ту ж мить, коли я вперше бачу карі очі хлопця… жахлива, моторошна загроза надії набрякає всередині мого схожого на діжку тіла.

Хлопець пояснює: Аріман — усього лише скинуте божество, притаманне давньоперській культурі. Він був братом-близнюком Ормузда, а народив його Бог-творець, якого звали Зурван. Аріман відповідає за отруту, посуху, голод, скорпіонів — тобто, найбільш стереотипні проблеми пустелі. Його ж сина звуть Зохак, і зі шкіри в нього на плечах ростуть отруйні змії. За словами хлопця, єдина їжа, що задовольнить цих змій, — людські мізки. Все це… типові жахливі подробиці, до яких так охочі всі тінейджери. Водночас жахливо і нудно — саме для ботана.

Бабетта полірує нігті об ремінець сумочки, ігноруючи нас обох.

Хлопець хитає головою у той бік, де зникла рогата фігура, й каже:

— Зазвичай він зависає на дальньому боці Блювотного ставка, що на захід від Ріки гарячої слини, на протилежному березі Озера лайна… — хлопець знизує плечима й відзначає: — Досить крутий, як на упиря.

Я чую голос Бабетти; вона хвалиться:

— Я теж одного разу дісталася Аріману… — вона бачить вираз обличчя хлопця, дивиться на горбик, що несподівано виріс у нього на штанях, і додає: — Та не в цьому сенсі, ти, товстий, жалюгідний, нікчемний гівнюк.

Так, може, я мертва і до того ж страждаю на першокласний комплекс меншовартості, але я здатна впізнати ерекцію на вигляд. Смердюче, наповнене запахом калу повітря навколо нас дзижчить жирними, чорними кімнатними мухами, але я питаю хлопця:

— Як тебе звати?

— Леонард, — відповідає він.

Я продовжую:

— За що тебе прирекли на Пекло?

— За мастурбацію, — відповідає за нього Бабетта.

Леонард не погоджується:

— Переходив вулицю на червоне світло.

Я питаю:

— Тобі подобається «Клуб „Сніданок“»?