Прокляті: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

Гойдаючи результатами тесту біля кінчиків моїх пальців, Стрілець повідомляє:

— У тебе на обличчі муха.

Я відганяю її.

— Що ж, — відзначає Стрілець, — це гарний початок, — однією рукою він розстібає завелику англійську булавку й витягує її з щоки. Так само, як і минулого разу, він вставляє гострий кінчик булавки до прадавнього замка на дверях й починає копирсатися в ньому.

Тієї ж миті, як двері розчиняються, я роблю крок назовні та вихоплюю з його руки результати тесту. Обіцянка щойно злетіла з моїх губ, вона все ще лунає у мене в вухах, коли я різко розкриваю конверт.

«А переможцем визначається…»

Розділ двадцять восьмий

«Ти тут, Сатано? Це я, Медісон. Будь ласка, поміркуй над тим, щоби внести поправки до гасла, що е синонімом входу до Пекла. Гадаю, замість „Лишайте сподівання всі, хто входить“,[4] значно більш підходящою та корисною була б фраза „Облиште тактовність…“ Чи, наприклад, „Облиште будь-яку чемність…“»

Якби спитати мою маму, вона б зазначила: «Меді, життя — то не конкурс на популярність».

У спростування я б могла їй відповісти, що це стосується і смерті.

Ті з вас, хто ще не помер, будь ласка, старанно нотуйте.

За словами Стрільця, мертві люди постійно надсилають повідомлення живим, і вони не тільки відкривають завіси на вікнах чи приглушують світло. Наприклад, кожного разу, як у вас бурчить у шлунку, це значить, що хтось із потойбічного життя намагається увійти з вами в контакт. Чи коли вас охоплює нестерпне бажання з'їсти щось солоденьке, це знову означає, що з вами спілкуються мертві. Ще один приклад, що відбувається досить часто, це коли ви чхаєте кілька разів, раз за разом. Чи коли у вас голова свербить. Чи коли ви прокидаєтесь уночі через жахливу судому в нозі.

Герпес на губах… постійне смикання ноги… волоски, що вросли у шкіру… За словами Стрільця, всіма цими методами мертві користуються, аби отримати вашу увагу, можливо — щоб висловити свою любов чи щоб попередити про загрозу, яка насувається.

На повному серйозі Стрілець стверджує, що коли ви, жива людина, тричі упродовж одного дня чуєте пісню «You're the One that I Want» із мюзиклу «Бріолін» — начебто випадково: у ліфті, чи по радіо, чи чекаючи, коли абонент відповість на ваш дзвінок, — це означає, що ви, безперечно, помрете ще до заходу сонця. На відміну від цього, фантомний запах пригорілого тосту просто означає, що близька вам, але вже померла людина продовжує наглядати за вами й захищати від всіляких негараздів.

Коли з носа, чи вух, чи брів у вас несподівано лізе волосся, це мертві намагаються ввійти в контакт. Навіть до тих часів, коли легіони померлих телефонували живим під час обідньої перерви, організовуючи опитування щодо переваги споживачами того чи іншого сорту немолочних вершків, ще до того, як мертві надавали Інтернет-зв'язок із непристойними веб-сайтами, душі тих, хто почив, знаходились у постійному контакті зі світом живих.

Стрілець пояснює все це мені, поки ми плентаємося Рівнинами битого скла, переходимо вбрід Ріку паруючої блювоти, перетинаємо обширну Долину використаних одноразових пелюшок. Зупинившись на хвильку, нагорі смердючого пагорба, він указує мені на темну брудну пляму вздовж горизонту.

Низькі хмари канюків, грифів і падальників ширяють і планерують над тим віддаленим темним місцем. «Болото вагітності, перерваної на останніх місяцях», — оголошує Стрілець, киваючи синім ірокезом у напрямку похмурого гниловоддя. Ми затамовуємо подих і рухаємося далі, огинаючи зазначені жахи, продовжуючи похід до штаб-квартири Пекла.

Стрілець висловив припущення, що мені слід припинити зі шкіри лізти, аби подобатися оточенню. Він готовий закластися на те, що все моє життя батьки і вчителі навчали мене бути приємною і доброзичливою. У нього немає жодних сумнівів: мене нагороджували, коли я весь час була весела й енергійна.

Чвалаючи під палаючим жовтогарячим небом, Стрілець каже:

— Може, смиренні й наслідуватимуть Землю, але у Пеклі вони отримають лише від мертвого віслюка вуха…

Він вважає, що оскільки я все своє життя згаяла, намагаючись бути милою, може, настав мені час поміркувати над альтернативою такій поведінці у потойбічному житті. Хоч це і звучить іронічно, зазначає Стрілець, але милі люди не отримують і сотої долі тієї свободи, якою насолоджується засуджений за вбивство, сидячи у камері. Якщо колишня мила дівчина хоче почати з чистого аркуша, може, спробувати побути сукою, чи нахабою, чи настирливою, чи просто невгамовною, а не просто посміхатися сяючою від щоденного чищення посмішкою й ввічливо слухати інших… що ж, Пекло — саме те місце, де варто ризикнути.

Ось як Стрілець опинився у Пеклі, засуджений на вічний термін: одного дня його старій знадобилися хліб і пелюшки, і вона наказала йому вкрасти їх. «Старій» не в значенні «жінці», а в значенні «матері»: пелюшки їй потрібні були для його молодшої сестри, от тільки фінансів на це у них не було, тож Стрілець тинявся навколо місцевої крамнички, доки йому не здалося, що горизонт чистий.

Продовжуючи іти вперед, просуваючись лускатою, дратівливою Пустелею лупи, ми наближаємося до якоїсь купки проклятих душ. Вони стоять упритул і створюють компанію розміром приблизно зі звичайну вечірку-коктейль у віп-зоні високоякісного нічного клубу Барселони; кожен із учасників повернувся обличчям до центру натовпу. Там, над серцевиною групи, здіймається і гойдається в повітрі чоловічий кулак. Лунає чоловічий голос, приглушений юрбою, що зібралася навколо свого лідера.

Коли ми підходимо до самого натовпу, Стрілець нахиляє до мене голову й шепоче: «Прекрасна можливість для практики».

Видний крізь ряд тіл слухачів, відфільтрований їхніми постатями, брудними руками й головами із засаленим волоссям, безсумнівно, знаходиться центр їхньої уваги: чоловік із вузькими плечима, із такою зачіскою, що темне волосся падає йому на блідого лоба. Він обома руками молотить у повітрі, жваво жестикулює, б'є повітря кулаком і відкритою долонею, і викрикує якісь гасла німецькою. На верхній губі у нього підплигують коротенькі квадратні вусики, що закінчуються просто під ніздрями. Аудиторія слухає його із млявим, наче у кататоніків, виразом на обличчях.

Стрілець питає мене: що може статися в найгіршому випадку? Він зазначає, що мені настав час вчитися тому, як треба душити вагою. Рекомендує мені пропхатися до центру натовпу. Відштовхувати всіх, хто стоятиме на моєму шляху. Вдавати з себе круту. Він так сильно знизує плечима, що чорна шкіра на рукавах рипить, і каже: «Вибір за тобою…» Тієї ж миті Стрілець кладе долоню мені нижче спини й сильно штовхає мене вперед.

Я ледь утримуюсь на ногах, штовхаюсь у натовпі, падаю на рукава пальта з вовни, наступаю на блискучі коричневі черевики. Чесно кажучи, геть усі присутні вдягнені саме у такий одяг, який найкраще годиться для Пекла: важкі темно-зелені пальта з вовни, сірі фланелеві костюми, черевики на товстій підошві чи шкіряні чоботи і фетрові капелюхи. Єдиним недоречним модним аксесуаром можна вважати рясноту нарукавних пов'язок навколо кожного біцепса, червоних пов'язок, прикрашених чорною свастикою.

Стрілець кидає погляд на оратора. Потім шепоче мені: «Дівчинко, якщо ти не зможеш бути грубою навіть із Гітлером…»

Він квапить мене йти вплутатися в бійку.

Я хитаю головою. Ні. Обличчя в мене пашить. Після того, як мене все життя вчили не втручатися у розмову, я не зможу. Не можу. Шкіра у мене на обличчі наливається кров'ю, вона гаряча і, здається, така ж яскраво-червона, як прищі Стрільця. Така ж червона, як пов'язки із свастикою.

[4] Цитата з «Божественної комедії» Данте надається в перекладі
Є. Дроб’язка.