Енн із Ейвонлі: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

— Ох, панно Ширлі, мем, а що це означає в прозі? — видихнула спантеличена Шарлотта.

Енн засміялася:

— У прозі це означає, що сьогодні панну Лаванду навідає давній друг.

— Тобто колишній жених? — запитала прозаїчна Шарлотта.

— Так, вочевидь — у прозі, — серйозно відказала Енн. — Він — батько Пола, Стівен Ірвінг. І хтозна, що із цього вийде, та сподіваймося на краще, Шарлотто.

— Надіюся, він одружиться з панною Лавандою, — недвозначно мовила Шарлотта. — Деяким жінкам судилося бути старими паннами і, боюся, я одна з них, панно Ширлі, мем, бо чоловіки мене завжди дратують. Але панна Лаванда інакша. І я завжди хвилювалася, як думала, що з нею буде, коли я виросту велика й муситиму їхати до Бостона. У мене більше немає сестер, і що, як їй доведеться взяти чужу покоївку, а вона сміятиметься з її забав, лишатиме речі не на своїх місцях і не захоче бути Шарлоттою П’ятою? Може, вона й не битиме посуд так часто, як я, але ніхто, ніхто більше так її не любитиме.

І вірна маленька покоївка із плачем кинулася геть.

Того дня в Прихистку Луни чаювання минало як завжди, хоча жодна із трьох його учасниць не могла проковтнути ані шматочка. Після чаю панна Лаванда пішла до себе й убралася в нову «незабудкову» сукню; Енн тим часом зачесала їй коси. Обидві вони страшенно хвилювалися, хоч панна Лаванда й намагалася виглядати холодною та незворушною.

— Завтра мушу поцерувати штору, — сказала вона так, ніби й не мала справи, важливішої за цю. — Вони виявилися геть нетривкі й погані, надто зважаючи на гроші, що я за них віддала. А Шарлотта знов забула витерти поруччя на сходах. Треба буде з нею поговорити.

Сидячи на ґанку, Енн побачила Стівена Ірвінга, котрий ішов до них стежиною через сад.

— Тут мовби взагалі немає часу, — усміхнено роззирнувся він довкола. — Ані в домі, ані в саду нічого не змінилося, відколи я був тут двадцять п’ять років тому. Від цього я знов почуваюся молодим.

— Ви знаєте — час зупиняється в зачаклованім замку, — серйозно відповіла Енн, — і знову рушає вперед тоді, коли приходить принц.

Пан Ірвінг ледь сумовито всміхнувся, дивлячись на її лице, осяяне юністю й надією.

— Іноді принц запізнюється, — пролунала його відповідь. Він не просив Енн перекласти його слова прозою. Як усі рідні душі, він «розумів».

— О ні — коли тільки істинний принц вертається до справжньої принцеси, — Енн рішучо труснула рудою голівкою й провела його до вітальні. Він зайшов усередину. Вона щільно причинила двері і, озирнувшись, зустрілася поглядами із Шарлоттою Четвертою, котра, «киваючи, у долоні плескала».[19]

— Ох, панно Ширлі, мем, — зашепотіла вона, — я дивилася з кухонного вікна, і який же він гарний, панно Ширлі, мем! І якраз того віку, що потрібен панні Лаванді. Ох, панно Ширлі, мем, а як вам здається, то буде великий гріх — послухати під дверима?

— Величезний, Шарлотто, — твердо відказала Енн, — тож зараз ми з тобою підемо звідси геть, щоб уникнути спокуси.

— Але я не можу нічого робити, і це так тяжко — просто сидіти й чекати, — зітхнула Шарлотта. — Ох, панно Ширлі, мем, а якщо він не освідчиться? Хіба можна бути певною із чоловіками? Моя старша сестра, Шарлотта Перша, теж колись думала, що заручилася з одним. А він, виявляється, думав геть інакше, і вона сказала, що відтоді більше нікому з них не вірить. І ще я чула про таке жахіття, коли чоловік думав, що страшенно любить одну дівчину, а насправді весь цей час любив її сестру. Ох, панно Ширлі, мем, як може бідолашна жінка бути певною, коли сам чоловік не знає, що в нього на думці?

— Ми будемо на кухні чистити срібні ложки, — відповіла Енн. — На щастя, тоді можна буде не думати, бо я ні про що не здатна думати сьогодні. Так і час збіжить непомітно.

Минула година. Щойно Енн відклала останню начищену до сліпучого блиску ложку, як почула стукіт вхідних дверей. Вони із Шарлоттою обмінялися стривоженими поглядами.

— Ох, панно Ширлі, мем, — зітхнула Шарлотта, — якщо він іде так рано, то нічого в них не вийшло й більше ніколи не вийде.

Вони кинулися до вікна. Пан Ірвінг не збирався нікуди йти. Вони з панною Лавандою неспішно прямували стежиною до кам’яної лавки.

— Ох, панно Ширлі, мем, він обійняв її за талію, — радісно прошепотіла Шарлотта Четверта. — Напевно, він їй освідчився, інакше вона би в житті цього не дозволила.

Енн ухопила Шарлотту за її пухку талію й кружляла з нею по кухні, аж вони обидві засапалися.

— О, Шарлотто, — весело сказала вона, — я не віщунка й не донька віщунки, але хочу зробити пророцтво. Доки почервоніють клени, у цій кам’яничці станеться весілля. Перекласти тобі це прозою, Шарлотто?

— Ні, це я й сама розумію, — відказала Шарлотта. — Весілля — то не поезія. Але чому ви плачете, панно Ширлі, мем?!

— Бо це так прекрасно… як у романах… і трошки сумно, — мовила Енн, утираючи сльози. — Це все так гарно, але чомусь і печально також.

— Еге ж, за кого б не виходити — усе ризик, — підсумувала Шарлотта Четверта, — але я думаю, панно Ширлі, мем, чоловік — то ще геть не найстрашніше лихо.

Розділ 29

ПОЕЗІЯ І ПРОЗА

Наступний місяць Енн прожила у «вирі збудження», якщо характеризувати це за ейвонлійськими мірками. Підготовка до від’їзду до Редмонда її майже не хвилювала. Панна Лаванда виходила заміж, і у графтонській кам’яничці точилися нескінченні планування й обговорення, у яких незмінно була присутня й щаслива та зачудована Шарлотта Четверта. Потім прийшла кравчиня — і з собою принесла захват, нестерпні муки вибору й примірки. Майже весь свій вільний час Енн і Діана проводили в Прихистку Луни — а безсонними ночами Енн міркувала, чи слушно порадила панні Лаванді коричневу дорожню сукню замість темно-синьої й сріблясто-сіру шовкову сукню фасону «принцеса».

[19] Цитата з вірша Д. Мільтона «Алегро».