Енн із Ейвонлі: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

— Це, мабуть, від дядька двійнят, — схвильовано припустила вона, діставшись додому. — О, Марілло, мені так цікаво, що він пише!

— Найкращий спосіб довідатися — це відкрити й прочитати, — різко відповіла Марілла. Пильний спостерігач міг би зауважити, що вона теж хвилюється, хоч сама радше вмерла б, ніж зізналася в цьому.

Енн розірвала конверт і швидко проглянула похапцем і неграмотно написаного листа.

— Цієї весни він дітей забрати не зможе. Пише, що ледь не всю зиму нездужав, і весілля мусив відкласти. Питає, чи згодні ми лишити їх у себе до осені — а тоді вже він спробує все влаштувати. Ми ж згодні, так, Марілло?

— Не бачу іншого виходу, — похмуро буркнула Марілла, хоч потай і відчула значне полегшення. — Та й нам тепер із ними клопіт невеликий… чи просто звикли ми до них. Деві став набагато слухняніший.

— Його манери вже кращі, — стримано мовила Енн, так, начеб не була готова те саме сказати про моральні риси хлопчика.

Напередодні ввечері, повернувшись зі школи, Енн виявила, що Марілла пішла на збори Спільноти милосердя, Дора спить на кухонній канапі, Деві ж у вітальні в буфеті блаженно поглинає з банки славетне Маріллине варення із жовтих слив, — «варення для гостей», як він сам називав його — котре було суворо заборонено чіпати. Вигляд у хлопця був страшенно провинний, коли Енн зненацька наскочила на нього й витягла з буфета.

— Деві Кіт, ти хіба не знаєш, що варення їсти не можна? Тобі ж заборонено відчиняти цей буфет.

— Так, я знав, — винувато мовив Деві, — але, Енн, сливове варення просто страшно смачнюче. Я тільки трошки глянув, а воно таке смачне на вигляд, і я подумав, що тільки скуштую. І я сунув палець… — Енн застогнала… — і облизав його, а воно виявилося ще смачнючіше, ніж я думав, і я взяв ложку і вже почав їсти і їсти.

Енн так вичитала йому через оте варення, що вражений докорами сумління Деві кинувся її цілувати, зі щирим каяттям обіцяючи, що більше так не буде.

— Але зате в раю буде багато варення, це добре, — вдоволено мовив він.

Енн сховала усмішку.

— Може, і буде… якщо захотіти, — відповіла вона. — Але чому ти так думаєш?

— Це написано в катехізисі, — повідомив Деві.

— Деві, у катехізисі такого немає!

— А я тобі кажу, що є, — наполягав Деві. — Це в тому питанні, що Марілла дала вчити минулої неділі. «За що ми повинні любити Господа? — За те, що Він творить варення і спасає нас».[9] Творить — це те саме, що робить, тільки по-святому.

— Я хочу пити, — квапливо мовила Енн, вибігаючи з кімнати. Коли ж повернулась, немало часу й зусиль знадобилося їй, щоб пояснити Деві, яке велике значення має кома у відповіді на запитання.

— Я так і знав, що це неправда, бо занадто добре, — урешті гірко зітхнув він. — Все одно я не розумію, коли б Він робив те варення, якщо в раю усе — один нескінченний день суботній, як написано у псалмі. Мабуть, я не хочу в такий рай. А якісь інші дні там будуть?

— Будуть і ці, й інші прекрасні дні. І кожен новий день буде прекрасніший за попередній, — запевнила Енн, рада, що Марілла цього не чує, бо її б вочевидь жахнули такі слова.

Марілла, зайве й казати, виховувала двійнят у дусі старої доброї теології й не заохочувала ні фантазій, ні свавільних розумувань. Щонеділі Деві та Дора мусили вивчити псалом, одне питання з катехізису та два біблійні вірші. Дора сумлінно вчила усе, що загадували, і відповідала, як механічна лялька — вочевидь, із таким самим розумінням та зацікавленістю, як ніби нею й була. Деві ж, навпаки, прагнув знати все і ставив безліч запитань, від яких Марілла тремтіла на думку про його подальшу долю.

— Честер Слоун каже, що в раю ми будемо нічого не робити, лише ходити в білих сукнях і грати на арфах, і ще він каже, що не хоче туди потрапити, доки не постаріє, бо коли ти старий, то таке робити, напевно, цікавіше. Він каже, що це страшно жахливо — ходити в сукнях, і я теж так думаю. Енн, а чому янголи-чоловіки не можуть носити штани? Честер Слоун дуже хоче знати всі такі речі, бо він буде священиком. Він мусить бути священиком, його бабуся лишила йому гроші на коледж, але він їх не дістане, якщо не піде вчитися на священика. Вона вважала, що бути священиком — це дуже спектабельно, і Честер каже, що він не проти, хоча більше хотів би бути ковалем. Але перш ніж стати священиком, він як слід повеселиться, бо тоді вже йому буде зовсім, зовсім не весело. А я священиком не буду. Я хочу мати крамницю, як пан Блер, і щоб там у мене були купи цукерок та бананів. Але в рай я теж хочу, якщо там можна буде грати не на арфі, а на губній гармоніці. Енн, як ти думаєш, там це буде можна?

— Думаю, так — якщо захочеш, — тільки й спромоглася відповісти Енн.

Того ж вечора в домі пана Гармона Ендрюса відбувалися збори Спілки вдосконалення Ейвонлі, на які було винесено обговорення важливих питань, отож зійтися «вдосконалювачі» мусили в повному складі. Їхнє товариство процвітало й творило дива. Навесні пан Мейджер Спенсер дотримав слова й розчистив, виорав та засіяв травою свою ділянку вздовж дороги. Навздогін йому з десяток господарів, одні рішуче настроєні не дати Спенсеру обійти їх, інші — за наполегливого сприяння власних дітей, котрі належали до спілки, зробили те саме. Отож тепер побіля їхніх ферм, колись зусібіч оброслих бур’яном чи недоладними кривими кущами, простягалися довгі смуги рівненького оксамитового дерну. Ферми сусідів, котрі не піддалися на вмовляння, мали в порівнянні з ними вигляд такий занедбаний, аж їхні власники, потай соромлячись, присягалися неодмінно вжити всіх потрібних заходів наступної весни. Славетну ділянку поміж трьома дорогами також було розчищено й засіяно, а посередині Енн облаштувала клумбу з гераней, що до неї й близько не підходила жодна збитошна корова.

Загалом «удосконалювачам» здавалося, що справи їхні складаються пречудово, навіть попри те, що пан Леві Болтер, до якого ретельно відібраний комітет звернувся з питанням щодо старої халупи на його верхній фермі, грубо відповів, що «забороняє всіляким пхати до нього носа». На цих же надзвичайних зборах було вирішено скласти листа до опікунської ради школи із проханням поставити довкола шкільного подвір’я паркан, а також обговорити питання висадження кількох декоративних дерев біля церкви — якщо, звісно, на те дозволять фонди спілки… бо ж Енн наполягала, що не варто збирати гроші на нову затію, доки клуб стоїть, пофарбований у синій колір. Отож, усі члени товариства зібралися у вітальні пана Ендрюса, і Джейн уже підвелася, щоб винести на розгляд питання про обрання комітету, що мав з’ясувати й доповісти, скільки коштуватиме висадження тих самих декоративних дерев, коли до кімнати ввійшла вичепурена Герті Пай із зачіскою в стилі «помпадур». Герті мала звичку запізнюватися — «щоб усіх своєю появою вразити», як пліткували про неї в селищі. Цього разу вона з’явилася неймовірно ефектно — театрально спинившись посеред кімнати, звела руки догори, закотила очі й вигукнула:

— Я зараз почула таке жахіття! Знаєте, що? Джадсон Паркер дозволить орендувати весь свій паркан уздовж дороги аптекарській компанії для реклами!

Уперше в житті Герті Пай справила таку довгождану сенсацію. Більшого вона б не домоглася, навіть кинувши бомбу між своїх самовдоволених друзів.

— Не може бути, — рішуче відказала Енн.

— Я так само відповіла, коли вперше про це почула, еге ж, — мовила Герті, насолоджуючись кожнісіньким своїм словом. — Сказала, що цього не може бути — щоб Джадсон Паркер зважився на таке. Але тато бачив його нині й запитав, чи це правда, і він відповів, що так! Уявляєте? Його ферма стоїть понад ньюбридзькою дорогою, і яке це буде жахіття, еге ж? — реклама пігулок та пластирів уздовж її, ледь не всієї! Уявляєте?

Вони уявляли — уявляли аж надто добре. Навіть ті, хто не міг похвалитися видатною фантазією, розуміли, яке то буде потворне видовище — кількасотметровий паркан, завішаний такою рекламою. Усі думки про церковне подвір’я та шкільний паркан мовби здиміли перед лицем нової небезпеки. Парламентські правила ведення зборів були забуті, Енн у відчаї облишила спроби запротоколювати бодай щось. Усі говорили одночасно й галас у кімнаті стояв невимовний.

— О, будь ласка, заспокоймося, — благала Енн, сама хвилюючись найбільше. — Мусимо придумати, як відрадити його.

[9] Цитата з катехізису в оригіналі дослівно звучить так: «За те, що Він творить, береже та спасає нас». Деві, не помітивши коми у реченні, прочитав слово preserves («береже») як іменник, тобто «варення».