Енн із Ейвонлі: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

Дівчата полишали кошики в саду Естер і решту дня провели, блукаючи лісами й полями, відкриваючи нові стежини й численні тихі закутки. У найпрекраснішому з них вони, зголоднівши, пообідали — на стрімкім березі веселого струмка, де між високих шовкових трав росли білі берези. Коло них дівчата й сіли, віддавши належне ласощам, приготованим Енн, і навіть прозаїчні бутерброди виявилися не зайвими після довгої втомливої прогулянки, яка тільки сприяла пробудженню апетиту. Для подруг Енн узяла склянки й лимонад, собі ж зробила чашку з березової кори — і пила холодну воду зі струмка. Чашка протікала, вода, як завжди навесні, смакувала землею, та Енн уважала цей напій доречнішим для такого дня.

— Гляньте, дівчата, який вірш, — раптом озвалася вона.

— Де? — Джейн і Діана дивилися так, немов сподівалися відшукати стародавні руни між візерунків на березах.

— Отам, де струмок. Ця стара кладка, укрита мохом, по якій жебонить вода тоненькими цівочками, ніби дівочі пасма під гребенем, і сонячний промінь, що бавиться з нею, а тоді пірнає в глибінь. Це найпрекрасніший вірш, який я бачила.

— Я назвала б це картиною, — відповіла Джейн. — Вірш — то рими й рядки.

— О ні, звісно, ні, — Енн рішучо похитала головою в короні з ніжного вишневого цвіту. — Рими й рядки — то лиш видиме вбрання вірша. Це ще не він сам, як твої волани й мережива — це не ти, Джейн. А справжній вірш — то душа, вбрана в слова… і ця краса — ось і є душа ненаписаного вірша. Нечасто можна побачити душу — навіть душу вірша.

— Цікаво, яка вона, душа… душа людини? — замислилася Прісцилла.

— Мабуть, отака, — відповіла Енн, указуючи на розсип сонячного сяйва крізь віття беріз. — Тільки в неї напевне є ще й форма. Я люблю уявляти душі витканими зі світла. Одні переливаються тремтливими рожевими відблисками, інші — мерехтять, наче море під місячними променями. А ще деякі — бліді й прозорі, мов досвітній туман.

— Я десь читала, що душі схожі на квіти, — додала Прісцилла.

— Тоді твоя душа — це золотистий нарцис, — мовила Енн, — а в Діани — червона, червона троянда. А в Джейн — яблуневий цвіт, рожевий, міцний і ніжний.

— А твоя — біла фіалка з бузковими жилками на пелюстках, — підхопила Прісцилла.

Джейн прошепотіла Діані, мовляв, ніяк не збагне, про що вони говорять. А вона, Діана, розуміє?

Додому дівчата верталися в м’якому світлі золотого травневого вечора, з кошиками, повними квітучих нарцисів із саду Естер, на могилу котрої наступного дня Енн віднесла свій букет. Десь у сосновому вітті співали малинівки, у болотах кумкали жаби. Вода в маленьких озерцях між пагорбами мінилася, мов топази й смарагди.

— І все ж ми гарно провели час, — мовила Діана так, наче й сама не вірила в це, збираючись на пікнік.

— Це справді був золотий день, — відповіла Прісцилла.

— Я так страшенно люблю ліс, — озвалася Джейн.

Енн мовчала. Мрійливо вдивляючись у призахідне небо, вона думала про юну Естер Грей.

Розділ 14

ДАРЕМНІ ХВИЛЮВАННЯ

У п’ятницю ввечері, коли Енн йшла додому з пошти, до неї приєдналася пані Лінд. Ця добродійка звично потерпала від надміру церковних та громадських справ.

— Я була в Коттонів. Хотіла, щоб Еліс прийшла на кілька днів, допомогти мені в господарстві, — заявила Рейчел. — Минулого тижня вона вже була тут. Така млява й повільна, але все ж краще, ніж самій давати раду. А зараз вона хвора і прийти не може. І Тімоті сидів там з нею, кашляв і скиглив. Він уже десять років умирає, і вмиратиме ще стільки ж, будь певна. Навіть це зробити як слід не здатен. Нічого не вміє, навіть хворіти. Квола, безпорадна сім’я. Що з ними буде, я не знаю, хоч, може, Провидінню це відомо.

І пані Лінд зітхнула — так, мовби мала величезні сумніви в обізнаності Провидіння щодо цих питань.

— А Марілла у вівторок їздила до окуліста, еге ж? І що він каже? — запитала вона.

— О, він дуже втішений, — радісно відповіла Енн. — Каже, що бачить істотне поліпшення і певен, що сліпота їй уже не загрожує. Хоч і застерігає, що ні читати багато, ні шити вона більше не зможе. А як минає підготовка до благодійного ярмарку?

Спільнота милосердя саме збиралася провести ярмарок та вечерю, і пані Рейчел стояла на чолі приготувань.

— Добре, добре. А ти нагадала мені — пані Аллан пропонує одну з яток облаштувати в стилі старосвітської кухні й продавати там печену квасолю, пончики, пироги й таке інше. Тож зараз ми повсюди збираємо старі меблі й начиння. Пані Флетчер позичить нам вишивані скатертини своєї матері, пані Болтер — старі стільці, а тітка Мері Шоу — буфет із заскленими дверцятами. Може, і Марілла пожертвує свої мідні свічники? Ми ще збираємо старовинний посуд, усе, що можна знайти. Пані Аллан дуже хоче відшукати порцеляновий полумисок з китайським візерунком, але таких, здається, ні в кого нема. Ти, бува, не знаєш, де можна його дістати?

— У панни Джозефіни Баррі є такий полумисок. Я напишу їй — може, вона згодиться вам його позичити, — запропонувала Енн.

— Напиши, будь ласкава. Ярмарок через два тижні. Дядько Ейб Ендрюс пророкує нам дощ і грозу на той час, отож, день безперечно буде погожий.

Дядька Ейба Ендрюса з іншими пророками єднало бодай те, що на рідній землі він не мав великої пошани. Його численні прогнози погоди майже ніколи не справджувались і становили тему для постійних жартів. Пан Елайша Райт, якого всі вважали місцевим дотепником, стверджував, буцім ніхто в Ейвонлі й не думав читати прогноз погоди в шарлоттаунських газетах. Ні, всі просто питали дядька Ейба, на що сподіватися завтра — і чекали протилежного. Нітрохи цим не збентежений, дядько Ейб виголошував нові й нові пророцтва.

— Ми хочемо провести ярмарок до виборів, — продовжувала пані Лінд, — бо приїдуть кандидати й витратять тут силу грошей. Консерватори тільки й знають, що підкуповувати виборців, тож нехай матимуть змогу витратити гроші чесно.

Вірна пам’яті Метью, Енн палко підтримувала консерваторів. Утім, вона промовчала, добре знаючи, що не варто сперечатися на політичні теми з пані Лінд. З пошти дівчина несла листа для Марілли із містечка в Британській Колумбії.