Снігова королева (збірка): читать книгу онлайн полностью и бесплатно

— Правда ж, пахне чудово? — запитала миша. — Стіни й підлога змащені салом. Хіба є щось смачніше?

Незабаром вони дістались до зали, де мало відбуватись весілля. По правий бік стояли панночки-мишки — вони шепотілись і хихотіли, ніби гралися в якусь гру. По ліву руч стояли миші-джентльмени й пригладжували свої вуса передніми лапками. Посередині зали загальну увагу привертала пара молодят. Вони стояли лапка до лапки на вигризеній шкуринці сиру й цілувались у всіх на очах. Щойно відбулися їхні заручини, й ось-ось мало розпочатися весілля. З’їжджались гості, згодом мишей напхалося стільки, що ніде було яблуку впасти, гості навіть молодят відтіснили до порога, й пропхатися до дверей тепер стало неможливо.

Кімната була натерта салом — так само, як і коридор. Ним і пригощали гостей. А на десерт подали горошинки, на яких родичка нареченої зубками вигризла перші літери імен молодят. Це було дуже незвично. Усі миші зійшлись на думці, що весілля було чудове, а пригощання — дуже смачне.

І Ялмар повернувся додому. Він щойно відвідав поважне товариство. Але для цього довелось повзти під підлогою й стати настільки крихітним, щоб одягнути мундир іграшкового солдатика.

П’ятниця

— Просто дивовижно, скільки дорослих були би щасливі, якби я приходив до них уночі, — сказав Оле-Лукойє. Особливо ті, які зробили щось погане. «Будь такий ласкавий, Оле, — просять вони мене. — Ми не можемо зімкнути очей, лежимо без сну цілісіньку ніч й бачимо наші лихі вчинки, що сидять на ліжку, наче маленькі бісенята, й бризкають на нас окропом. Прийди до нас і прожени їх геть. Може, тоді ми спочинемо вночі?» — а потім важко зітхають і додають: «Ми з радістю заплатили б тобі. На добраніч, Оле-Лукойє, гроші лежать на підвіконні». Але я ніколи нічого не роблю за платню — нащо мені те золото?

— А чим ми займемося сьогодні? — запитав Ялмар.

— Не знаю, як ти поставишся до того, щоб відвідати ще одне весілля, — відповів Оле-Лукойє. — Втім, воно дуже відрізняється від прийняття, де ми побували з тобою вчора. Серед ляльок твоєї сестри є Герман, що збирається одружитись із лялькою на ім’я Берта. Усе це має відбутися на їхній день народження, тож вони отримають багато подарунків.

— О, я про це вже знаю, — відказав Ялмар. — Моя сестра полюбляє гратися, справляючи день народження ляльок, або влаштовує їм весілля. Бо тоді вона може вбирати їх у нові сукенки. Певен, таке було вже сто разів.

— Що ж, можливо. Але сьогодні відбудеться сто перше весілля, воно мусить бути останнім, а отже, найкращим. От поглянь лишень!

Ялмар подивився на стіл, де стояв маленький ляльковий будиночок, зроблений із картону. Усі його вікна світилися, а попереду стояв парадний караул із іграшкових солдатиків, що віддавали честь. Наречені виглядали дуже замисленими, та це й було не дивно. І тоді Оле-Лукойє одягнув бабусину чорну мантію, щоб одружити молодят.

Коли церемонія завершилася, усі меблі в кімнаті почали співати чарівну вітальну пісню на мелодію військового маршу. Слова до неї склав олівець.

А потім настав час подарунків. Правда, молодята нічого не їли — вони були ситі коханням.

— Що ж нам робити — відпочити у заміському будиночку чи податись у мандрівку?

Молода пара вирішила порадитись із ластівкою, знаною мандрівницею, та зі старою куркою — та виростила п’ять виводків курчат.

Ластівка розповіла їм про теплі краї, де виноград звисає великими кетягами із виноградної лози, де повітря м’яке й приємне, а гори виблискують немислимо прекрасними кольорами.

— Але там немає червоної капусти, яка росте в нас, — заперечила курка. — Якось я цілісіньке літо провела у селі з моїми курчатами. Там була яма з піском, ми бабрались у ній, скільки заманеться. А ще ми ходили на город, де росла червона капуста. Ох, яка ж вона була чудова — я ніколи нічого смачнішого не їла!

— Але одна капустина виглядає точнісінько так само, як інша, — втрутилась ластівка. — А ще в нас завжди погана погода.

— Проте ми вже звикли до неї, — сперечалась далі курка.

— Тут завжди холодно, часом навіть заморозки бувають.

— Коли холодно, добре росте капуста, — впевнено сказала курка. — Крім того, інколи все ж буває тепло. Чотири роки тому літо тривало понад п’ять тижнів, і стояла така спека, що аж важко було дихати. А ще в нашій країні нема гадюк і грабіжники не шастають. Той, хто не визнає нашу країну найкращою, — справжній негідник! Він просто не заслуговує жити тут! — на цих словах курка розплакалась і сказала: — Я також якось мандрувала. Проїхала дванадцять миль у клітці. Повірте, у мандрівках немає нічого приємного.

— Курка — дуже мудра пані, — сказала лялька Берта. — Щось мені не дуже кортить мандрувати гірською місцевістю — підніматися нагору, а потім знову спускатись. Ні, давай краще поїдемо туди, де є яма з піском напроти воріт, а потім прогуляємось на город, де вирощують капусту.

Так вони й вирішили зробити.

Субота

— Ти мені розкажеш ще якусь історію? — запитав маленький Ялмар, коли Оле-Лукойє вклав його спати.

— У нас на це сьогодні не буде часу, — відповів Оле й відкрив свою гарну парасолю над хлопчиком. — Поглянь на цих китайців!

Уся парасолька виявилась розмальованою, наче велика китайська ваза, із синіми деревами й крихітними місточками, де стояли китайці й похитували головами.

— Ми повинні прикрасити світ до завтрашнього ранку, — промовив Оле-Лукойє. — Бо ж завтра свято, неділя. Зараз я мушу сходити до церковної дзвіниці й простежити, чи маленькі привиди, що живуть там, відполірували дзвони для найкращого звучання. Тоді мені треба піти на поля й подивитись, чи вітер поздував куряву з трави й листя. А найважче завдання — зняти всі зорі й почистити їх. Я маю пронумерувати їх перед тим, як складати до свого фартуха, а ще позначити номерами місця, з яких я їх зніматиму, щоб кожна зоря повернулась на правильне місце. Інакше на чужих місцях вони не триматимуться й попадають із неба. Треба, щоб не почався справжній зорепад!

— Послухайте, пане Оле-Лукойє, — звернувся старий портрет, що висів на стіні Ялмарової спальні. — Ви пам’ятаєте мене? Я — прадідусь Ялмара. Звісно, дякую, що розказуєте йому казки, але прошу, не заплутуйте його! Зорі не можна знімати з неба й чистити. Це ж величезні кулі, схожі на нашу Землю.