Снігова королева (збірка): читать книгу онлайн полностью и бесплатно

«Хотів би я побачити цю красуню!» — подумав солдат, але не міг придумати, як втілити бажане.

Тим часом його життя було надзвичайно приємним. Солдат відвідував театр, їздив до королівського парку і роздавав щедрі пожертви біднякам, адже він добре пам’ятав, як погано йому жилося раніше, коли в кишенях свистів вітер. Тепер він був багачем, вбирався у ошатний одяг, мав багато друзів, які запевняли його, що він чудовий приятель і справжній джентльмен, і все це неймовірно тішило колишнього вояка.

Але скільки грошей не було би, навічно їх не вистачило б. Солдат лиш пускав багатство на вітер, а прибутку не мав, і одного дня він побачив, що з усіх його статків залишилось тільки два шилінги. Тож йому довелося покинути розкішний готельний номер й перебратися до маленької кімнатки на горищі. Тепер він сам чистив свої черевики й навіть був змушений їх латати грубою голкою. Жоден із його друзів не заходив у гості на горище, до якого дістатись можна було, тільки здолавши безліч сходинок. Одного похмурого вечора, коли солдат сидів без світла, бо не мав і шеляга, щоб купити свічку, він раптом згадав про недопалок свічки у кресалі, що його він знайшов у дуплі.

Він узяв кресало і щойно викресав кілька іскор, як двері рвучко відчинилися. Перед солдатом стояв собака з очима завбільшки, як горнята, якого він бачив у дуплі дерева. Пес запитав:

— Що накажеш, хазяїне?

— Добре, — мовив солдат, — ви´знаю, що це кресало чарівне, коли ти даси мені все, що я побажаю. Принеси-но мені грошей.

Пес миттю зник і незабаром повернувся, несучи у пащі велику торбу мідних монет.

Солдат дуже швидко розібрався, як працює кресало. Якщо він вдаряв по кременю один раз, з’являвся пес, що охороняв скриню з мідними монетами. Якщо викрешував дві іскри, прибував собака, що сидів на скрині зі сріблом. А якщо вдаряв тричі, перед ним опинявся пес, який сторожував золото. Солдат знову мав силу-силенну грошей. Він повернувся до престижного готелю, вбрався в ошатний одяг, тож його друзі знову бажали знатися з ним.

Згодом вояк зрозумів, що він увесь час думає про принцесу. Йому здалося дивним, що досі ніхто її не бачив. «Люди подейкують, що вона неймовірно вродлива, — розмірковував солдат, — але звідки їм це відомо? Адже дівчина замкнена в мідному замку, справжній фортеці. Оце б знайти спосіб її побачити… Зажди-но! А де моє кресало?» Він викресав іскру, й миттю собака з очима завбільшки, як горнята для чаю, постав перед ним.

— Зараз уже глибока ніч, звісно, — промовив солдат, — але мені страшенно хочеться побачити принцесу, хоч одним оком!

Собака блискавично зник, й миттю — солдат навіть не встиг кругом себе обернутися, — повернувся з принцесою. Вона солодко спала на спині пса й виявилося такою милою, що одного погляду на неї було достатньо, аби зрозуміти: це справжня принцеса. Солдат не міг стриматися, щоб її не поцілувати, — що ж зробиш, така вже вояцька натура. Тоді пес помчав назад, щоб доправити принцесу до замку.

Зранку за сніданком дівчина розповіла королю з королевою про свій єдиний сон цієї ночі: як вона каталася на спині собаки й отримала поцілунок від солдата.

— Дивна історія, — промовила королева.

Наступної ночі підстаркувата фрейліна залишилася біля ліжка принцеси, щоб з’ясувати, чи справді це був тільки сон, чи, може, щось інше.

Солдату страшенно кортіло побачити принцесу ще раз, тож він знову послав собаку. Стара фрейліна взула черевики, що не промокають, і хутенько поспішила за собакою. Так вона виявила, що пес приніс принцесу до великого будинку. Щоб позначити місце, на дверях намалювала вона крейдою великий хрест. Насилу прийшла вона до палацу, як і собака теж приніс принцесу назад. Але коли пес помітив хрест, намальований на дверях солдатового помешкання, то крейдою накреслив хрести на всіх дверях у місті.

Рано вранці король з королевою у супроводі фрейліни й усього палацового почту подались перевіряти, де ж була їхня принцеса.

— Ось це місце, — промовив король, коли вони підійшли до перших дверей із хрестом.

— Ні, мій любий, це тут, — заперечила королева й вказала на другі двері, також позначені хрестом.

— А ось ще один, і ще! — заходились вигукувати всі, помітивши безліч дверей, на яких красувалися намальовані крейдою хрести.

Тож вони вирішили, що продовжувати розшуки безглуздо. Але королева була мудрою жінкою — вона взяла свої золоті ножиці, відрізала квадратний клаптик шовку й змайструвала маленьку торбинку. Усередину королева насипала гречаної крупи й почепила торбинку принцесі на шию. А ще вона прорізала крихітну дірочку в торбинці, тож крупа висипалася на землю, лишаючи слід за принцесою.

Знову настала ніч, собака знову забрав принцесу, щоб занести її на своїй спині до солдата, закоханого по самісінькі вуха. Вояк-бідолаха мріяв про те, як добре було б стати принцом, щоб одружитися з нею.

Пес не зауважив, як крупа розсипалась із торбинки по дорозі від замку до солдатового будинку і навіть до вікна, куди пес приніс принцесу. Тому зранку король і королева довідалися, де буває їхня донька, і солдата запроторили до в’язниці.

Ох, як безпросвітно й сумно було сидіти там! До того ж солдата налякали повідомивши, що завтра його повісять. Це були дуже неприємні новини, а крім того, він залишив кресало в будинку, де мешкав.

Зранку солдат дивився крізь заґратоване віконце, як народ поспішає, щоб подивитись на його страту. Він чув звук барабанів і бачив, як крокують солдати. Усі збігались, аби подивитись на це видовище. І підмайстер шевця, вбраний у шкіряний фартух і взутий у капці, мчав настільки швидко, що один із його капців злетів і упав навпроти стіни, де сидів солдат і споглядав на світ крізь ґрати.

— Здоров був, шевчику, — гукнув до підмайстра солдат. — Чого тобі так спішити? Там усе одно нема на що дивитися, доки я не прийду. Але якби ти збігав до мене додому й приніс мені кресало, ти б заробив чотири шилінги. Тільки мчати треба з усіх ніг!

Підмайстру сподобалась ідея підзаробити грошенят, він миттю метнувся, приніс кресало й віддав його солдату. Тож подивимось, що було далі.

За містом уже звели велику шибеницю, біля якої вишикувались солдати й зібрався кількатисячний натовп людей. Король і королева сиділи на пишному троні навпроти суддів та радників. Солдат уже стояв на драбині, й коли до нього наблизились, щоб накинути на шию мотузку, він почав благати про останнє бажання перед смертю. Йому дуже кортіло викурити люльку — востаннє у житті. Король не міг відмовити на таке прохання, тож солдат дістав своє кресало, кресонув раз, вдруге, втретє — й миттю перед ним опинилися троє псів — один із очима завбільшки, як горнята для чаю, другий із очима, неначе млинові колеса, й третій з очима великими, наче вежі.

— Рятуйте, мене хочуть повісити! — крикнув солдат.

Собаки накинулись на суддів та радників — по черзі хапали кого за ноги, кого за носа, й підкидали так високо вгору, що всі падали й розбивались.