Снігова королева (збірка): читать книгу онлайн полностью и бесплатно

Як страшенно лляв дощ! Ялмар чув ту зливу навіть крізь сон. Коли Оле-Лукойє відчинив вікно, вода доходила аж до підвіконня. На вулиці утворилось величезне озеро, й до будинку підплив прегарний корабель.

— Чи готовий ти податися зі мною у мандри, юний Ялмаре? — запитав Оле-Лукойє. — Ми попливемо у далекі країни, а вже на зорі ти знову опинишся вдома.

І тієї ж миті Ялмар опинився на палубі величного корабля. Зненацька розвиднілося. Корабель поплив вулицями, обігнув церкву й подався у відкрите море. Вони пливли, аж із виднокола зникла земля. У небі виднів журавлиний ключ — птахи покинули домівку й подались у вирій. Журавлі летіли один за одним і дуже довго не мали перепочинку. Один із них виглядав таким утомленим, що вже не міг летіти. Він був останнім у ключі й незабаром відстав. Зрештою він спустився низько-низько, розкинувши крила. Махати ними було йому вже несила. Птах наштовхнувся на корабельний такелаж, ковзнув поміж вітрилами на палубу й опинився просто перед екіпажем. Моряк зловив його і відвів до корабельного курника, де тримали качок та індичок. Бідолашний журавель стояв серед них зовсім спантеличений.

— Гляньте-но на нього! — заквоктали кури.

Індик щомога надувся, аби показати, хто тут головний. Качки ходили перевальцем і кричали: «Кря! Кря!»

А журавель розповів місцевому птаству про теплу Африку, про піраміди й страусів, які бігають пустелею, як дикі коні. Але качки не розуміли, що він каже, й балакали нишком:

— Оце так бовдур! Згодні, кумасі?

Індик піддакував:

— Атож! Дурний, як чіп! — і самовпевнено ґелґотів.

Тоді журавель замовк і поринув у спогади.

— Такі у тебе гарні стрункі ноги! — сказав індик. — І по чім ярд?

— Кря, кря, кря! — розреготались качки. А журавель удавав, ніби не чує.

— Міг би посміятись із нами, — зауважив індик. — Я це влучно сказав! Ге-ге, хіба ж я не розумник? Доки ти будеш тут, ми добряче порозважаємося!

Індик знову заґелґотів, а качки закрякали:

— Ґел-ґел-ґел! Кря-кря-кря!

І птаство зняло страшенний галас.

Ялмар зайшов до курника, відчинив двері й покликав журавля. То й підстрибом попрямував на палубу. Він відпочив і виглядав щасливим. Здавалося, птах киває Ялмарові, наче дякує йому. А потім розправив крила й полетів — шлях його лежав до вирію. Кури заквоктали, качки закрякали, а індик надувся, аж почервонів.

— Завтра з вас зварять суп, — сказав Ялмар галасливому птаству.

І тут він прокинувся й побачив, що лежить у своєму ліжечку.

Ось таку чудесну мандрівку влаштував йому Оле-Лукойє цієї ночі.

Четвер

— Ану відгадай, що тут у мене? — сказав Оле-Лукойє. — Тільки не бійся — це маленька мишка. — Він відкрив долоню, де лежало гарненьке створіннячко. — Вона прийшла запросити тебе на весілля. Двійко мишей сьогодні беруть шлюб. Вони мешкають під підлогою комори, де порядкує твоя матуся.

— Але як я проберусь крізь мишачу нірку в підлозі? — запитав Ялмар.

— Полиш на мене цей клопіт, — заспокоїв його Оле-Лукойє. — Я тебе зменшу.

І доторкнувся до Ялмара чарівною паличкою, після чого хлопчик почав зменшуватись, аж став завбільшки з мізинець.

— Тепер ти можеш приміряти мундир іграшкового солдатика. Гадаю, він буде наче для тебе шитий. Коли збираєшся до вишуканого товариства, краще виглядати відповідно.

— Аякже, — погодився Ялмар і миттю вбрався, як найбільш вишколений з усіх його іграшкових солдатиків.

— А тепер будь ласкавий, сідай до матусиного наперстка, — запропонувала маленька миша. — Я з радістю відвезу тебе на весілля.

— Вам не буде важко везти мене, вельмишановна пані? — перепитав Ялмар. Миша наполягала, тож він сів у наперсток і поїхав на мишаче весілля.

Спочатку вони спустились під підлогу, тоді поїхали довгим коридором, де їхньому ридванові ледве вистачало місця. Коридор був освітлений гнилицями.