Італійські казки: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

Постукав Джеппоне в браму, а з вікна замку визирнула гарна чорнобрива молодиця, вітрова дружина, та й питає:

— Хто там?

— Це я, Джеппоне, вбогий селянин. Ваш чоловік, синьйор Трамонтан, дома?

— Ні, нема. Десь вибіг погуляти в ліс, але скоро буде.

Молодиця, проте, відчинила браму і впустила прибульця.

Сів Джеппоне на лаву й став чекати Трамонтана з прогулянки.

Минула година, друга, аж раптом двері розчинились навстіж — і в будинок зі свистом і ревом ввірвався шалений вітер. Але Джеппоне анітрохи не злякавсь.

— Добридень, вітре Трамонтане, — сказав Джеппоне.

— Здоров. А ти хто за один? — загув могутній вітер.

— Я бідний селянин, Джеппоне.

— А чого тобі тут, Джеппоне, треба?

— Синьйоре вітре, — тяжко зітхнувши, мовив селянин, — щоосені ти пролітаєш ураганом над моїм убогим полем і нищиш увесь мій урожай. Через це моя родина завжди голодує. Будь ласкавий, зглянься на нас, бідних, не дай померти з голоду.

Вітер тільки на вигляд був грізний і невблаганний, а серце мав добре. І він змилувався над бідним Джеппоне.

— На тобі оцю скриньку, — сказав він. — Тільки-но зголоднієш, відчини її і попроси, чого схочеться, їсти. Та дивись, нікому не віддавай скриньки. Віддаси — до мене більше не приходь.

Подякував Джеппоне вітрові й пішов додому.

Цілий день ішов він буковим лісом, а надвечір, коли вже добре підбивсь і виголодався, згадав, нарешті, про вітрів подарунок. Узяв він скриньку, відчинив і каже:

— Хочу хліба, сиру та води.

І все те так і вродилось перед ним!

Наївся Джеппоне, запив усе холодною водою та й пішов, веселенько виспівуючи, лісовою стежкою додому.

Як почули дружина й діти, що Джеппоне весело співає, так і кинулись йому назустріч.

— Ну що, допоміг тобі вітер? — в один голос питають вони Джеппоне.

— Ходімо до хати, там побачите, — відказує він їм.

Зайшли вони всі до хати, він посадив їх за стіл, витяг срібну скриньку, відчинив її та й каже:

— Подай моїй дружині й дітям хліба, сиру й м’яса!

І на столі з’явилося усього того досхочу.

Коли всі смачно попоїли, Джеппоне наказав дружині:

— Ти ж дивись, не бовкни П’єрові Леоне про чарівну скриньку, бо той неодмінно відбере.

— Отакої! Чого б це я йому казала? Та ніколи в світі! — запевнила жінка.

— Ну гаразд, — сказав Джеппоне.

На другий день покликав багатій П’єр Леоне дружину Джеппоне та й питає її: