Італійські казки: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

Побачив віск полум’я і враз пригадав, що цегла стала твердою, загнітившись на вогні. Підсунувся він на краєчок полички та бух ближче до вогню! Тут йому як припекло! Він увесь розм’як, а зі споду почав топитися.

Так би й розплився, якби саме тоді до кухні не зайшов господар. А був той чоловік лялькар. Ходив від двору до двору зі своїми ляльками, зробленими з дерева та ганчір’я, і влаштовував цікаві вистави.

Нахилився він близенько до вогню, щоб витягти жарину й розпалити люльку, і раптом побачив віск, що хотів стати твердим, як цегла, а став такий м’який, що аж поплив.

— От добре, — зрадів господар, — я з цього воску виліплю пречудову ляльку!

Так він і зробив — виліпив гарнесенького воскового хлопчика, якого назвав Пульчінелло. Хлопчик вийшов такий кумедний, що хто тільки гляне на його тонкий задертий ніс, широкий рот і хитруваті оченята, так і засміється.

Тепер під кінець кожної вистави господар виносив з-за лаштунків Пульчінелло, що вклонявся на всі боки, а лялькар замість нього проказував тоненьким голоском:

— Шановні синьйори! Колись я заздрив цеглині тільки тому, що вона тверда. З цегли, випаленої в печі, можна поставити будинок, проте з неї не виліпиш Пульчінелло. З мене, звичайно, будинку не збудуєш, та й від вогню мене треба тримати якнайдалі. Зате я кумедний і звеселяю вас. Отож ви бачите, синьйори поважного віку і молоді, ба навіть маленькі синьйори, що кожен добрий на своєму місці.

Потім Пульчінелло ховався за лаштунки, а задоволені глядачі йшли додому.

А звідкіля все ж таки довідався лялькар, про що розмовляли між собою вночі на поличці віск і цегла? Усе дуже просто й зрозуміло: він сам придумав цю казку і розповів її мені. А вже я переповів її вам.

Той, що виходив тільки вночі

Колись давно жив собі убогий рибалка і мав три дочки на виданні. Один парубок хотів посватати котрусь із них.

Але парубок цей виходив із хати тільки вночі, через те його всі цуралися. Коли він попросив руки найстаршої дочки, та йому відмовила; середульша навіть слухати про нього не схотіла; а наймолодша згодилася вийти за нього заміж.

Весілля справили теж уночі. А коли молодята лишились удвох, чоловік сказав молодій дружині:

— Розповім я тобі свою велику таємницю: мене зачаровано. Тільки вночі я людина, а вдень плазую черепахою. Є лише один спосіб визволитися від чарів — зараз-таки розлучитися з тобою і вирушити в далекі мандри удень черепахою, а вночі людиною. Якщо ти будеш мені вірною і заради нашого кохання перетерпиш усі злигодні, то лихі чари зникнуть, і я назавжди зостанусь людиною.

— Я все перетерплю, — відповіла його молода дружина.

— Гаразд, — сказав чоловік і надів їй на палець персня з діамантом.

— Знай, — додав він на прощання, — що цей перстень в усьому допоможе тобі, якщо ти проситимеш допомоги для доброго діла.

Тільки-но почало сіріти, як чоловік став черепахою. Він повільно, як і кожна черепаха, рушив у важкі й далекі мандри. А молода його дружина подалася до міста шукати роботи.

Іде вона дорогою, а назустріч їй жінка з хлоп’ям, що плаче без угаву.

— Дайте ваше дитя мені на руки, я його вгамую, — сказала молода дружина того, що виходив тільки вночі.

— Ох, аби ви його вгамували, — тяжко зітхнула мати. — Він у мене вдень і вночі плаче.

— Чарівна сило діаманта, — шепнула молода жінка, — зроби так, щоб хлоп’я сміялося, вистрибувало й пританцьовувало.

Вона ще й не доказала, а хлопчик уже засміявся і застрибав, пританцьовуючи.

Прийшла молода дружина того, що виходив тільки вночі, до міста, зайшла до пекарні, та й каже пекаревій жінці:

— Візьміть мене, будь ласка, на роботу, — буду вам доброю помічницею.

Пекарева жінка згодилася, і молода наймичка стала місити місто, примовляючи:

— Чарівна сило діаманта, зроби мою роботу легкою, і хай усі приходять купувати хліб тільки до цієї пекарні, поки я тут працюватиму!

Відтоді всі люди в місті купували хліб тільки в цих пекарів.