Італійські казки: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

— Не поцілую, бо ти відьмин онук!

— Дарма, я таки відведу від тебе смерть і цього разу, бо я люблю тебе понад усе на світі. Візьми ось пляшечку з оливковою олією, оцей шматок хліба, мотузок і мітелку. Як підійдеш до брами, змаж завіси олією, а тоді кинеш увесь шматок хліба собаці, що стереже дім. Як побачиш бідну жінку, що тягтиме воду з криниці, прив’язавши відро до своїх кіс, віддай їй мотузка. А друга жінка в кухні язиком вимітатиме попіл з печі. Подаруєш їй оцю мітелку. Тоді мерщій хапай скриньку, — вона стоятиме на шафі, — і тікай чимдуж додому. Послухаєш моєї поради — не загинеш.

Преццемоліна зробила все так, як сказав їй Бенсіабель: змастила олією завіси, кинула собаці хліб, віддала жінці біля криниці мотузок, а тій, що в кухні, — мітелочку. Тоді зайшла до відьминої сестри в будинок, вхопила на шафі скриньку і мерщій надвір. Забачила відьмина сестра у вікно, що Преццемоліна вибігла зі скринькою в руках з будинку, та як закричить:

— Агов, куховарко! Зведи хутчій злодійку зі світу!

— Е, ні, вона мені подарувала мітелку, а у вас я вимітала попіл з печі язиком.

— Агов там, водоноско! Зведи хутчій злодійку зі світу!

— Е, ні, вона мені дала мотузка, а у вас я цілий вік тягала воду своїми кісьми!

Тоді відьма:

— Агов, собако! Зведи хутчій злодійку зі світу!

— Е, ні! Вона дала мені хліба, а ви мене й разу не нагодували, і я трохи з голоду не вмер!

Відьма тоді:

— Агов, брамо! Зачинися, придерж мені злодійку!

— Е, ні! Вона мені змастила завіси, а у вас вони були б зовсім переіржавіли!

І випустила Преццемоліну.

От біжить дівчина й біжить, коли бачить: якесь незнайоме село і довкола ніде нікогісінько. Сіла собі Преццемоліна на травицю, щоб хвилиночку перепочити. І враз так їй закортіло подивитися, що там у скриньці. Тільки-но підняла віко, а зі скриньки вилетіла пісня і розтанула в повітрі. Сердешна Преццемоліна аж заплакала.

Коли де не взявся Бенсіабель, зловив пісню й знов зачинив у скриньці.

Зачинив, а тоді — вкотре вже! — попросив дівчину, щоб та його поцілувала. Та Преццемоліна й цього разу відмовилась.

На другий день принесла вона скриньку відьмі. Стара мало не луснула від люті: вона ж бо гадала, що її сестра зведе Преццемоліну зі світу!

— Ти дорогою зустрічала Бенсіабеля? — запитала відьма.

— Ні, — рішуче відповіла їй Преццемоліна.

— Ну дарма. Ще побачимо, чиє буде зверху, — злісно промимрила відьма. — Слухай-но. У мене в курнику три півні: один червоний, другий чорний, а третій білий. Тільки-но сьогодні вночі який з них кукурікне — ти мені скажеш, котрий саме. Не вгадаєш, то я тебе проковтну, як шматок хліба.

Добре, що Бенсіабель випадково почув ці відьмині слова. Настала ніч. Аж ось і перший півень кукурікнув. Відьма й питає у Преццемоліни:

— Котрий півень заспівав?

Що могла відповісти бідолашна Преццемоліна, коли вона не знала? Тільки затремтіла, повернулась до стіни і тихесенько-тихесенько спитала:

— Бенсіабелю, Бенсіабелю, скажи мені, котрий з півнів кукурікав?

А Бенсіабелева кімната була через стіну, він і почув.

— А поцілуєш мене? Тоді скажу, — обізвався.

— Ні, не поцілую, — сказала Преццемоліна.

— Дарма, я тобі скажу: співав червоний півень.

Побачивши, що дівчина дуже довго не відповідає, відьма підбігла до неї та як закричить: