ЛЕДАЩИЦЯ: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

А Чай­чи­ха тiльки гля­ну­ла на доч­ку, нi­чо­го не ска­за­ла й сi­ла.

- Що то­бi?

Настя ме­нi в вiк­но по­ка­зує, на ули­цю ки­ває.

- Що там, го­луб­ко?

- Там лю­ди! - пок­рик­ну­ла. - Жи­вуть, хо­дять со­бi, на бо­жий свiт див­ляться, а я отут над чу­жою ро­бо­тою пропа­даю.

- О, пташ­ко! - я вмов­ля­ти. - Хi­ба в їх го­ря не­має, в тих лю­дей!

- То що - го­ре? Я го­ря не бо­юся… Ме­нi гiрш: я не знаю нi го­ря, нi ра­до­щiв; я мов ка­мiнь тут ка­ме­нiю!

Гляну на Гор­пи­ну, а во­на си­дить, слу­хає, на­че їй ся пiс­ня вi­до­ма, - i го­ло­вою не по­ве­де.

Зiтхнула Нас­тя важ­ко, об­тер­ла сльози дрiб­нi та й ка­же:

- Сядьте ближ­ченько, ма­мо! По­го­мо­нiть, тi­точ­ко, розго­ворiть ме­не.

Що тут ме­нi їй го­во­ри­ти!

- Ти, Нас­те, не жу­ри­ся, не плач… А во­на, не вва­жа­ючи, не слу­ха­ючи, як ки­неться до ма­те­рi, як ухо­пить її за ру­ки:

- Мамо, ма­мо! Ска­жiть ме­нi сло­веч­ко, ска­жiть! Моя ду­ша пе­ре­бо­лi­ла… моє сер­це схне!

- А що я то­бi ка­за­ти­му, доч­ко? - за­го­во­ри­ла Чай­чи­ха по­хмуро. - По­ра­ди не­ма! Ко­ли тут хтось - шам, шам!

- Панi, - ка­жу, - па­нi!

А во­на в две­рi.

- От, - крик­не па­нi, - який со­бор! Аби я з дво­ра, то й не пи­тай ро­бо­ти!

Бере со­роч­ку в Нас­тi, ди­виться:

- Та ти й не ши­ла, ма­буть, нi­чо­го, га?

- У ме­не го­ло­ва бо­лить, - од­ка­зує Нас­тя по­ну­ро.

- А гав ло­ви­ти, то в те­бе й не бо­лить то­дi го­ло­ва?.. Леда­щице! У ма­тiр уда­ла­ся! Мо­же, й то­бi на во­лю замануло­сь? Ось я вам дам во­лю!..

А са­ма на по­ро­зi стоїть, не дає й нам з Чай­чи­хою прой­ти.

- Я її го­дую, я зо­дя­гаю, я її на свi­тi дер­жу, а во­но, ле­да­що, ме­нi ро­би­ти не хо­че!

- Може, со­бi роб­лю? - ка­же Нас­тя, да так-то вже гiр­ко ка­же тiї сло­ва. - Мо­же, со­бi за­ро­би­ла що?

- Ти ме­нi смiєш так од­вi­ту­ва­ти? Я ще те­бе не вчи­ла! - та й ста­ла її би­ти.

- Бийте, бий­те, - пок­рик­ну­ла Нас­тя, - та й за се ка­жiть дя­кувати!

- Мовчи ж! Мов­чи! А то бу­де на ввесь вiк то­бi ли­ха!

- Нехай бу­де!

Гляну я - па­нi у гнi­ву, роз­го­рi­лась. Гля­ну на дiв­чи­ну - блi­да, грiз­на, са­ма роз­пач гiр­кая! Гля­ну на Чай­чи­ху - хма­ра хма­рою!

Та, на на­ше щас­тя, сто­лов­ни­ки на­дiй­шли. Па­нi вип­ха­ла то­дi Нас­тю за две­рi.